fbpx
Життєві історії
Я знаю, що скоро мені подзвонить мама з села, буде просити, щоб я їхала до неї допомагати копати картоплю. Та я не поїду, нехай Вірі з чоловіком телефонує

Моя мама часто дзвонить мені з села, просить, щоб мій чоловік їй щось допомагав. Мій Іван їздить на заробітки, будує людям будинки в Україні, може бути то в одній області, то в іншій, він може місяць додому не приїжджати. А мама не розуміє цього.

Так вийшло, що моя мама одна залишилася жити в селі, ми з чоловіком вже давно її просимо, щоб продала свою хату і переїхала жити в місто, можна тут у нас купити однокімнатну маленьку квартиру, та мама села залишати не хоче, каже, що звикла до господарства.

Але, щоб там у мами не сталося, вона завжди телефонує мені, просить, щоб ми з чоловіком приїжджали і допомагали їй. Ми часто так і робимо, але це не справедливо, адже у моєї мами є ще одна донька, моя рідна  сестра Віра.

Віра вважає, що вона менша за мене, адже в мене одна донька, якій вже 20 років, а в неї двоє маленьких дітей і квартира в кредит взята, то мамі допомагати маю я, адже в житті у мене таких турбот, як в неї немає. Мама навіть не просить Віру, щоб вона чи її чоловік щось допомагали, а відразу телефонує мені.

Але ж це неправильно, сестра ціле літо з малими дітьми сидить в мами, мама їй з усім допомагає, усю картоплю консервацію мама віддає Вірі, мені рідко щось дасть, а я й не прошу, я сама собі все куплю і приготую, але не хочу постійно їздити до мами за кожним першим дзвінком. І сестрі і мамі вигідно, що вона й досі живе в селі, але про мене вони точно не думають.

Зараз чоловік поїхав з бригадою будувати будинок, десь біля Львова, до вересня точно його вдома не буде. Мама скаже, щоб я їхала копати картоплю до неї, а я не поїду, вперше за багато років не поїду. І все. Навіть, якщо рідні й ображатимуться на мене.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page