З своїм майбутнім чоловіком я познайомилася на четвертому курсі навчання. Ми обоє жили в одному гуртожитку. Я була родом з села, а Віктор – з невеличкого містечка. Сподобалися один одному з першого погляду. Він почав приділяти мені знаки уваги, так все і закрутилося.
Після закінчення університету ми вирішили одружуватися, інакше нам прийшлося б просто роз’їхатися по домівках. Але на той час ми вже настільки любили один одного, що про те, щоб розійтися, і мови не могло бути.
Незабаром ми одружилися і так як свого житла у нас не було, довелося спочатку пожити у свекрухи. Марія Іванівна була особливою жінкою. В своєму синові вона душі не чула. Ростила його сама. До самої школи він сам не вмів ні їсти ні одягатися. Все вона допомагала.
Вона і не намагалася його навчити, тому, що підлітала відразу і робила все за нього. Самостійним Віктор став тільки тоді, коли в школу пішов. А коли він виріс, то поїхав вчитися в інше місто, подалі від набридливої материнської турботи.
Але у нас виходу не було, до моєї мами в село їхати теж не хотілося – які там перспективи. А от свекруха, хоч і жила в маленькому містечку, але по знайомству відразу синові знайшла роботу. То ж оселитися у неї було для нас найкращим варіантом на перший час.
Жили ми якийсь час нормально, а потім я стала відчувати неприязнь свекрухи щодо мене. По господарству все робила я, так як поки не працювала і весь час знаходилася вдома, а вона займалася своїм хобі. Коли приходив Віктор, все починалося, то не так зварила, то не так прибрала. Виставляла мене якоюсь нечупарою перед ним. Видно не подобалася я їй, або ділити його зі мною не хотіла.
На початку осені захворіла моя мама і я поїхала на кілька днів до неї, але пробула майже місяць. Чоловік нічого не мав проти, та й свекруха з полегшенням зітхнула. Коли я повернулася, наші протистояння з нею відновилися.
А тут я дізнаюся, що чекаю дитину. Вирішила порадувати і чоловіка і свекруху гарною новиною за вечерею. І в мені закралася надія на те, що тепер ставлення свекрухи до мене стане теплішим і кращим.
Я знаю, що моя свекруха дуже любить салат «Олів’є». Тому я швиденько зробила його, запекла в духовці картоплю з м’ясом, накрила на стіл, щоб встигнути до приходу Віктора.
Ось ми зібралися за столом. Я трішки почекала і потім оголосила, що ми скоро станемо батьками, а свекруха – бабусею. Але на моє здивування свекруха не зраділа зовсім цій новині. Вона відразу мені сказала, що оскільки я цілий місяць пробула в селі, то ще невідомо, чия це дитина.
Віктор мовчки встав і пішов з-за столу. Він прислухався до слів своєї матері, не повіривши мені. Я зібрала речі і поїхала від них.
Спочатку я жила у своєї матері, вона нас прийняла з сином і після виписки з лікарні. А через два роки я познайомилася з Миколою. Він прийняв мого сина як свого і вчить його бути справжнім чоловіком, а не маминим синочком.
Віктор так і живе з своєю матінкою. Вона зовсім постаріла. Сидить дивиться у вікно щодня і чекає, що побачить онука, а станеться це чи ні, одному Богу відомо.
Фото ілюстративне – znakomstva.
