Мої свекри – дуже своєрідні люди, я навіть не знаю, як про них розповісти. Вони ніколи не втручалися в наші з чоловіком сімейні відносини, але в той же час і хорошого нічого для нас не зробили. Незважаючи на те, що свекруха зі свекром живуть досить заможно і мій чоловік – їх єдиний син, вони вважають, що він повинен все досягти у своєму житті сам. При цьому у них самих основна частина майна – це те, що дісталося їм у спадок від родичів. Я розумію, що ніхто нікому нічого не винен і, що кожна людина повинна домогтися чогось у цьому житті сама, але ж ми для них не чужі люди, і хоч чимось в міру можливостей вони могли б допомогти нам, адже більше у них нікого немає.
У батьків чоловіка простоюють дві квартири, вони їх поки не здають в оренду, кажуть, що ремонт шкода псувати, адже з квартирантами постійно лише проблеми одні. При цьому ми з трьома дітьми орендуємо квартиру, адже свого житла у нас не має. Мої батьки нам допомогти не можуть – вони живуть в селі і майже нічого не заробляють. Своїми силами накопичити на придбання житла у нас не виходить – вся зарплата йде на оренду квартири, їжу і одяг для всієї родини. Намагаємося заощаджувати, ніколи не їздимо у відпустку, але грошей все одно завжди мало, навіть на елементарному доводиться економити.
Якось ми з чоловіком спробували поскаржитися його матері на те, що втомилися бігати по орендованих квартирах, що грошей постійно не вистачає, і що наші діти погано сприймають часті переїзди, натякнули що непогано було б нам осісти десь. На що свекруха сказала:
– А нічого було так рано народжувати!
За її словами, ми самі винні в тому, що нічого не нажили. Каже:
– Потрібно було думати про придбання житла до того, як трьох дітей народили!
Але ми чоловіком обоє хотіли велику сім’ю. Я свого первістка і так мала пізно – в 28 років. Якби ми чекали, коли назбираємо на квартиру, то мені було б вже пізно мати дітей! Сказала все це свекрухи, але їй байдуже. У неї для нас одна відповідь: «Самі винні».
Я не розумію, як так можна ставитися до сім’ї власного сина? Невже цій жінці все одно, в яких умовах ростуть її рідні онуки? Адже у них нікого ріднішого, крім нас, немає, для чого простоюють ті їхні квартири, коли маленькі дітки всі разом туляться в одній кімнаті. Мені не хочеться остаточно псувати відносини з батьками чоловіка, адже вони хоч посидіти з нашими дітьми іноді можуть, але і як після подібних слів з ними спілкуватися – я не знаю.
У мене в голові не вкладається, що якийсь там ремонт може бути дорожче власної сім’ї. Та й чим свекри взагалі думають? Адже вони вже давно досить немолоді люди, і не сьогодні, так завтра їм може знадобитися наша допомога. Що тоді? Як тоді вони себе поведуть, адже я теж можу знайти багато причин, щоб відмовити їм у кусені хліба чи чашці води. Я вважаю, що життя і так не дуже добре, жити зараз у світі важко, потрібно підтримувати рідних людей, адже хто знає, що чекає нас завтра.
Але для батьків чоловіка, ми, наче, чужі люди.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
