fbpx
Життєві історії
Я знала, що багато речей в родині чоловіка переходять з рук в руки, тому приблизно уявляла, що зможе принести його мама. І я не помилилася. Перша ж партія одягу була в такому стані, що я відразу віднесла все на смітник

Анна Григорівна, мама мого чоловіка, дуже любить економити, аж занадто. Поки ми жили з чоловіком на знімній квартирі, особливих проблем не було. Але варто було нам купити свою квартиру, як його мама вирішила зайнятися нашим ремонтом і меблями.

– Не треба нікого наймати класти плитку. Михайло, наш родич, приїде через два тижні і все сам покладе.

Те, як цей родич кладе плитку, я бачила у ванній у свекрухи. Мені не сподобалося. До того ж вона разів п’ять вже змінювала плитки, які відвалилися і розбилися. Тому від послуг родича ми відмовилися, незважаючи на голосіння свекрухи, що витрачаємо гроші даремно, а тут все б безкоштовно було.

З меблями теж була окрема пісня. Нам намагалися віддати старі речі: стіл, диван, крісла, радянський шифоньєр, вицвілий килим. Коли ми відмовлялися від усього цього багатства, свекруха нам сказала, що ми витрачаємо гроші направо і наліво.

– Ну і нехай, що не нове, зате надійне! Ще років двадцять простоїть! Тут підкрутити, тут підклеїти – можна використовувати.

Добре, що чоловік мамину тягу до економії не ввібрав. Він теж розумів, що нерозумно привозити в нову квартиру мотлох, який потім потрібно буде викидати. Тим більше, гроші у нас на все були відкладені заздалегідь.

З одягом було те саме. Я нічого не маю проти носити речі, які вже хтось носив. Але те, що приносить з натхненням Анна Григорівна навіть на дачі носити якось соромно. Зате не будете витрачати гроші – вважає свекруха.

Але ми продовжуємо витрачати гроші, тому що я краще куплю собі одну якісну річ, ніж заповню шафу залишками колишньої розкоші із засіків свекрухи.

Коли стало відомо, що ми чекаємо дитину, Анна Григорівна розвинула бурхливу діяльність по збору речей для дитини.

– Нічого не купуйте, все по своїх зберемо.

Я знала, що багато речей у них переходять з рук в руки, тому приблизно уявляла, що вона зможе принести. І я не помилилася. Перша ж партія одягу була в такому стані, що я не те що на дитину її не одягну, але і собаці лапи цим витирати погребую.

Всі ці речі я відразу ж винесла на смітник. Анна Григорівна за це на нас дуже образилася.

– Багаті які! Все їм не подобається! А тобі аби гроші витратити, ось в декрет сядеш, будете кожну копійку рахувати, згадайте тоді мене добрим словом! А я більше нічого вам носити не буду, самі розбирайтеся, а то стараєшся, і ніякої подяки! – заявила вона.

Не буде – і добре, не треба нам нічого, хоча дуже в цьому сумніваюся. І в декреті ми якось розберемося, я все одно планую віддалено підробляти, а з дитиною мама допоможе, вона вже на пенсії. Мені це ганчір’я навіть з доплатою не потрібно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page