fbpx
Життєві історії
Я знайшла для мами дуже хороший будинок для літніх людей. Мама сприйняла все добре, ми з нею домовилися, як тільки я повернуся з Італії, я заберу її до себе. Але вся родина від мене відвернулася, навіть з моїми дітьми не спілкуються

Я вже 5 років працюю в Італії.

Коли не стало мого чоловіка, я залишгилася, практично, без житла, адже ми жили в його батьків.

Свекри наче нічого мені не говорили, але я сама розуміла, що жити з ними вже якось не зовсім правильно. Адже у них є ще один син, він має свою сім’ю, двоє дітей, тому їх житло залишиться їм, а я все одно залишуся ні з чим, та й претендувати на якусь частину їх квартири я вже не маю права.

У мене є мама, вона живе в маленькому селі, хатина у неї старенька, тому йти мені дійсно не було куди, та й які перспективи в тому селі, коли роботи хорошої там немає.

Мій старший син вже був одружений, вони з дружиною орендували квартиру. А молодша донька навчалася, її була потрібна ще моя допомога.

Так, як на своїй роботі я заробляла мало, то вирішила поїхати за кордон на заробітки, вибрала Італію, адже там багато наших жінок з України працюють і доволі гарно заробляють.

Я таки поїхала.

Хочу скзати, що робота по догляду за старими людьми дуже важка, ніхто цього не зрозуміє, поки сам не спробує, що це за хліб. Але зарплата там дуже гарна, на своїй роботі я стільки й близько не заробляла, тому, думаю, що саме це й тримає там наших українських жінок, хочеться заробити, поки є нагода.

Я стала відкладати на своє житло. Але, разом з цим, ще дуже допомагала своїм дітям, адже тата в них немає, тому я одна їх надія і опора в цьому житті.

Минав час і моя мама дуже постаріла, їй все важко робити самій, вона вже в літах, я у неї пізня дитина.

На своє житло я грошей не назбирала, мені б ще років два тут попрацювати і я зможу купити собі двокімнатну квартиру, щоб потім забрати маму до себе і доглядати за нею. Але зараз я цбього зробити не можу, а донька моя ще молода, не хочеться, таку роботу класти на її плечі.

Тому, я тимчасово, поки працюватиму в Італії, знайшла для мами хороший будинок для літніх людей. Він не дешевий, умови там хороші, в селі мама моя тих зручностей не мала. Вона віднеслася до цього спокійно, адже все розуміє, ми домовилися, що це все тимчасово.

Люди в Італії до таких речей відносяться спокійно, а в Україні мене засуджує вся родина, що я вчинила так з рідною людиною.

Але що я зробила не так? Яж хочу, щоб усім було добре, адже в мене ще й діти є, яким я маю допомогти, поставити їх на ноги. Маму я, звісно, згодом заберу. Але родина моя зовсім відвернулася до мене, навіть з дітьми моїми не хочуть спілкуватися? Ну невже так можна?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – plodorodie76.

You cannot copy content of this page