fbpx
Життєві історії
Я зібрала свої речі і пішла в нікуди. Сіла на автостанції з донькою та сумкою і не знала, що мені робити далі. До мене підійшла якась бабуся і забрала нас до себе

Ми одружилися чотири роки тому, дізнавшись, хто мої батьки майбутня свекруха відвела Ярослава на кухню і почала з ним говорити, але так голосно, щоб я почула теж. Головна її претензія була в тому, що їй не подобалася моя мама.

Справа в тому, що мама любить заглядати у чарку. Це правда, але до чого тут я. Поки жива була моя бабуся, життя моє було цілком стерпним. Тому я й не опинилась у дитячому будинку – бабуся залишилася зі мною. Але хіба я була винна в тому, що маю таку матір?

На думку свекрухи, мені була одна дорога – за мамою. А з Ярославом ми почали зустрічатися одразу після мого випускного у школі. Того року він закінчив університет, а я поступила в технікум. У гуртожиток технікуму мене не селили, бо була прописка в тому ж містечку, а вдома перебувати стало несила, в тому році якраз не стало моєї бабусі.

Коли Ярослав запропонував мені вийти за нього заміж, я погодилася.

– Мамо, – сказав мій наречений чотири роки тому, – якщо ти проти нашого шлюбу, знай, ми все одно розпишемося, тільки жити підемо на орендовану квартиру.

І свекруха змирилася, або вдала, що змирилася. У неї до мене постійно було безліч зауважень. Я просила чоловіка зняти окреме від його мами житло, але він не хотів. Навіть після народження внучки, свекруха не змінила свого ставлення до мене.

Жити мені було не солодко, я перевелася на заочне відділення, а потім навчання довелося залишити. Ніхто не хотів сидіти з дитиною, щоб я складала іспити. З чоловіком у нас почалися непорозуміння, а його мама лише все підігрівала своїми коментарями.

Ярослав все частіше став затримуватися на роботі, а потім виявилося, що у нього є інша. Я зібрала свої речі і пішла. В нікуди. Сіла на автостанції з донькою та сумкою і не знала, що мені робити далі. До мене підійшла якась бабуся і співчутливо запитала:

– Що сталося, дочко?

Вона так була схожа на мою бабусю, не зовнішністю, ні. Своєю простотою та добрими очима. Бабуся Анна і відвезла мене до села. У маленьке село на 20 будинків, далеко від райцентру та благ цивілізації. Я прожила у неї три роки, навчилася доїти козу та косити сіно, доглядати за городом та пекти хліб. Моя донька називає її бабусею. А тепер я їду від нашого ангела-охоронця.

Ні, недалеко, до сусіднього села. Я виходжу заміж за племінника бабусі Анни. Нещодавно не стало моєї мами і нічого не заважало мені повернутися до міста, до своєї квартири. Але я здала її квартирантам і нікуди не поїхала. Я вирішила залишитися тут, де я знайшла справжню родину.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page