Мені 30 років, нещодавно я пішла від свого чоловіка і переїхала до своїх батьків. З Максимом ми прожили три роки, але розлучилися, бо все вийшло не так, як ми наперед домовлялися, а мені таке не дуже подобається.
Батьки мене дуже відмовляли від цього шлюбу. Справа в тому, що Максим розлучений, у нього двоє дітей. Я розуміла, що це велика відповідальність, адже він має щодо них велику кількість зобов’язань. Діти хоч і залишилися жити з дружиною, але про них треба дбати – купувати одяг, платити аліменти.
Я і сама сумнівалася, чи варто виходити за нього заміж, адже все це буде в якійсь мірі стосуватися і мене, але Максим мене запевнив, що його перша сім’я та діти – лише його справа і до нашої сім’ї це не буде мати жодного відношення. У результаті я дала згоду і ми відгуляли весілля.
І спочатку жили справді добре, душа в душу. Максим був дбайливим та уважним, прислухався до моєї думки і виконував усі мої бажання. Через рік у нас народився син, Максим як батько виявив себе з найкращого боку. І купав, і гуляв з коляскою, і вставав до дитини вночі.
Усі проблеми з першою сім’єю та дітьми від того шлюбу Максим справді вирішував сам: платив аліменти, вітав дочок зі святами, їздив у садок на ранки та у музичну школу на концерти, не посвячуючи у всі ці справи мене.
А нещодавно все змінилося. Максим прийшов додому і сказав, що нам треба серйозно поговорити. Його колишня дружина вирішила їхати за кордон на заробітки, тому діти поки поживуть у нас. Ситуація складається так, що, окрім Максима, забирати дівчат нікому. Бабусі з обох боків з різних причин допомогти нічим не можуть.
Старшій дочці Максима нещодавно виповнилося 12, молодшій – 7, у вересні має піти в школу. Само собою зрозуміло, першокласник доведеться всюди водити за руку, забирати зі школи, сидіти з уроками, годувати і розважати.
У мене маленька дитина, якій двох років нема. Я не впораюся ще з двома! Та я й не збираюся з цим справлятися. Ми домовлялися, що діти – не моя справа!
– Ну, а мені як бути? – сподівається на мою підтримку чоловік. – Ти сидиш у декреті. Гуляти все одно ходиш і готуєш теж. Хіба важко посмажити кілька зайвих котлет, а вдень дійти до школи у дворі, забрати дитину? Виходу іншого все одно немає!
Але я знайшла вихід – зібрала речі і поїхала з сином до своїх батьків. На наступний день мені зателефонувала свекруха, казала, що так не можна, просила повернутися до Максима, адже він один не впорається, а я знала, на що йшла, коли виходила за нього заміж.
Я прийняла рішення і змінювати його не збираюся. Сама подала на розлучення, впевнена, що так буде краще, принаймі, для мене.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
