З Вадимом ми одружилися чотири роки тому, у нас є дворічна донечка. Жили ми в квартирі чоловіка, яка дісталася йому у спадок ще до нашого одруження. Я сиділа в декреті, але працювала віддалено, щоб хоч якось допомогти чоловікові в матеріальному плані. У мене була мрія – заробити гроші і купити спільне житло.
Чоловік часто затримувався на роботі, я думала, що він так багато працює заради того, щоб ми могли швидше купити квартиру. Але одного разу рано вранці, Вадим пішов на роботу і більше не повернувся, просто подзвонив і сказав, що йде до іншої. Мені дозволив пожити певний час в його квартирі, поки я не знайду собі житло.
Я залишилася одна, з маленькою донькою на руках. Я була розгублена, спочатку я просто плакала не знаючи, що я буду робити далі, але коли подивилася на свою маленьку донечку, то вирішила, мені є для кого жити далі і бути сильною.
Я зібрала речі і поїхала з донечкою до своїх батьків в село. Працювала я віддалено, так що з роботою проблем не було. Та й батьки допомагали з дитиною. Крім фінансової допомоги, вони підтримували мене морально. Поступово мені ставало набагато легше. Мама все питала, чи оформили ми розлучення, казала, що якщо вже так вийшло, то не варто з цим тягнути.
Але я сама не подавала на розлучення, десь підсвідомо мріяла, що Вадим повернеться. Крім того, він час від часу став до нас приїжджати, щоб бачитися з дочкою, але тільки під моїм наглядом.
Одного разу чоловік зателефонував пізно ввечері, я подумала, що він хоче домовитися про зустріч з дочкою на вихідні, але ні. Виявляється, від нього втекла молода красуня до іншого, і він хоче зустрітися зі мною.
Я вирішила, що потрібно зустрітися і поговорити, та й дочка без батька теж сумує. Мама не радила мені цього робити, казала, зрадив раз, зрадить і вдруге. Але я її не послухала і поїхала на зустріч до чоловіка. Вадим зміг переконати мене, що він змінився і тепер у нас все буде по-іншому. Я повернулася до нього.
Зараз ми живемо втрьох і чекаємо появи ще одного малюка. Чоловік направду дуже змінився, навіть по роботі не затримується, біжить додому до нас. Як показує цей випадок, я думаю людям потрібно, іноді дати другий шанс. Хоча мама ще досі скептично ставиться до цієї ситуації, каже, поживем – побачим.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
