fbpx
Життєві історії
Я живу в шлюбі з Дмитром 4 роки. Мені 30 років, йому – 34. Живемо в моїй однокімнатній квартирі, яку я купила з батьками. Спочатку у нас було все добре, а потім чоловік якось дуже змінився. Подарую йому щось, а він на цінник дивиться, мовляв дешеве. І так до всього, якщо щось для нього купувати, то тільки дороге і фірмове, хоча сама я одягаюся на секонді. А якось я вирішила купити велику квартиру, кажу чоловікові, трохи грошей відкладених у мене є, давай продамо твою машину і придбаємо просторе житло. А він мені каже, що краще мою машину продати. Я тоді не змовчала і сказала, мовляв, скажи мені, а навіщо ти мені такий потрібен? Ти нічого не хочеш робити і чекаєш коли я все вирішу, все знайду, все куплю, а ти просто, як валіза за мною. І вирішила я вчинити по-своєму

Я живу в шлюбі з Дмитром 4 роки. Мені 30 років, йому – 34. Живемо в моїй однокімнатній квартирі, яку я купила з допомогою моїх батьків. На початку, як у всіх, все було прекрасно. Думаю нарешті спокій знайшла. Але поступово Дмитро почав себе проявляти. Наприклад подарую йому щось, а він на цінник дивиться, мовляв дешеве. Я дивлюся на якість і на ціну, чому не зекономити, якщо нам пора думати про дітей і про більшу квартиру, тим більше, Дмитро зараз не працює. І так до всього, якщо щось для нього купувати, то тільки дороге і фірмове.

Він перестав бути вдячним. Я сама себе забезпечую, одягаюся за свій рахунок, часто на секонді, тому, що розумію, в наш час дуже не до розкоші. Продукти теж купую сама. До цього ми купили гараж. Вирішили, що разом його купимо і гроші навпіл, але більшу частина за гараж віддала я. Пару місяців тому, я захотіла купити більшу квартиру. Пригледіла варіант, показала йому, кажу, мовляв ось частина грошей у мене є. Не вистачає тільки третини, давай продамо твою машину, все одно вона в гаражі стоїть і ти на ній не їздиш, а їздить він на моїй. На що він мені відповів, що давай твою продамо. Тобто в мене є дві третини грошей на квартиру яку ми придбаємо разом, то я ще маю і без машини залишитися. Тут я вже не витримала і кажу йому: “Скажи мені, милий, а навіщо ти мені такий потрібен, якщо стосунки в нас ніякі, ти нічого не хочеш робити і чекаєш коли я все вирішу, все знайду, все куплю, а ти просто як валіза за мною. Дітей ти теж не дуже хочеш. Так я так само можу жити і сама, тільки при цьому буду менше економити на собі. Ні перед ким не треба звітувати за витрати.”

Не знаю чого він чекає насправді. Просто в моєму розумінні, якби чоловік хотів, він взяв би кредит або продав би машину. Якби прагнув щоб його родині було комфортно. На рахунок кредиту Дмитро категоричний, мовляв, ярмо на все життя. А як інакше він хоче вирішити питання – збирати? Так як він збирає ми і через 20 років так само будемо жити в однокімнатній квартирі. А я дітей хочу, мені вже не вісімнадцять. Він мовчить.

Почав мене потикати, мовляв, мою машину він сам лагодить, а я така не вдячна, навіть не дякую йому. Він мало того, що живе у мене, їздить тільки на моїй машині, харчуєшся за мій рахунок. Їздить на машині по лісах, на риболовлю – відповідно і лагодить.

Три дні тому вигнала його. На наступний день прийшов прости вибачення. Каже, що не може мені дати того що я прошу. Я відповіла що було б бажання, а спосіб знайдеться, тим більше ми удвох. Але виходить, що він думає тільки про себе, тільки про своє особисте комфортне життя, і, при цьому, хоче щоб я була вдячна йому.

Ми можемо тижнями не спілкуватися з ним при цьому проживати в одній квартирі. Можливо я не бачу в собі провину, так би мовити в своєму оці колоди не бачиш, в чужому смітинку помічаємо. Можливо я дійсно багато прошу у чоловіка. Я хочу сім’ю, хочу бути жінкою і мамою. А роки йдуть і як мені бути навіть не знаю.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page