fbpx
Життєві історії
Я живу в квартирі зі своїми батьками. Ми з чоловіком нікого не можемо запросити в гості, адже тато з мамою рано лягають спати, розмови наші на кухні їм заважають. Старенькі батьки не люблять коли хтось до нас пригодить, а друзі відвертаються від нас, бо ніколи не були в нас вдома

Зараз я маю досить таки багато колежанок на роботі з якими у мене хороші стосунки. З деякими навіть декілька років тому гарно подружилася, у нас з ними спільні інтереси. Не можу сказати, що ми з ними наче рідні люди, але ми з ними спілкуємося дуже часто, інколи й відпочиваємо разом.

Так склалося, що серед своїх подруг я одна живу зі своїми вже немолодими батьками. Я маю чоловіка та доньку. Ми разом живемо з моїми мамою і татом у їх великій та просторій трикімнатній квартирі. Батьки у ній ще відразу нам виділили дві кімнати, адже донечка вже підросла і їй потрібний свій власний простір.

Коли ми на роботі та десь на прогулянці спілкуємося з подругами, вони постійно говорять, що всього в житті досягни самі, бо важко весь час працювали, все своїми силами піднімали з нуля, виходить.

Ірина сказала, що взагалі починала з дешевої чашки та ложки на кухні, адже в них зовсім нічого не було, мали лише одні стіни порожні на невеличкій орендованій квартирі.

Виходить, під час цих розмов, коли мої знайомі хизуються своїми власними здобутками, я мовчу, адже й досі живу зі своїми батьками, на їхній території, і, щиро кажучи, вони одні там господарі по праву.

Коли подруги влаштовують гостини чи веселі посиденьки, запрошують усіх знайомих та рідних до себе додому в гості, часто мають багато гостей, то я не можу цього зробити, адже мої батьки старенькі вже, рано спати лягають, буває не дуже добре себе почувають.

Я люблю своїх тата й маму, шкодую їх і добре розумію, що в їхньому віці присутність у домі чужих людей, особливо, коли засиджуються до ранку, не бажана.

Мені похизуватися нічим. До недавнього часу, я на це не особливо зважала, адже ми з чоловіком теж не ліниві, заробляємо на своє життя непогано, щось доньці на навчання відкладаємо, щоліта їздимо відпочивати за кордон, щось і батькам допомагаємо, коли є така потреба.

Та останнім часом дівчата натякати стали, що вони всього самі досягли, а я й досі живу з батьками, потрібно мені щось міняти в житті, дивляться на мене трохи недобре і щоразу мені говорять про це.

Та грошей на квартиру в нас немає, бо брати кредит ми не хочемо, великий процент потрібно в банк віддати, для нас це дуже велика сума грошей. А допомогти нікому, батьки мої живуть на одну лише пенсію, а в чоловіка батьків немає давно.

І якщо чесно, можливо трохи не гарно з мого боку, але я прекрасно розумію, що знайомі не все досягли самі, там не все так просто. Хтось продав машину батьків і відразу за ці гроші купив квартиру, хтось багато років жив з батьками теж, наприклад, Тамарі батьки й комуналку оплачували самі, поки вона у них жила, за батьківський кошт харчувалася добре, не витрачаючи жодної своєї копійки, вони за все платили. А Юля купила квартиру і тепер вихваляється мені, що сама, але ж це не так. У Дарини мама дачу добру продала, пів суми її віддала, вона поклала її на рахунок в банк, трохи почала туди своїх грошей відкладати, а потім зняла суму з рахунку і купила квартиру. І  теж говорить, що сама з чоловіком всього досягла сама.

Але коли заходить знову мова про це, мені трохи незручно подругам про це говорити, адже образяться на мене за це.

Мені просто цікаво, чи багато ви знаєте людей, які дійсно в житті досягли всього самі і зараз дуже добре живуть? Бо я таких не знаю, якщо чесно. Хоча й вихваляються, але без батьківської допомоги ніхто ще не розбагатів. У хороших батьків і діти розумні та щасливі. Але мої знайомі тепер тільки й розмовляють про моє сімейне життя, кажуть, що нам давно пора купити окреме житло, а не сидіти на шиї в батьків.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page