Мій син одружився три роки тому. Я була дуже рада цьому, адже мій Сашко нарешті, в 30 років створив сім’ю. Можливо, це тому, що він вчився в медичному університеті: спочатку 5 років навчання, потім 2 роки інтернатури, потім стажування за кордоном. Син дуже хотів стати лікарем, нарешті йому це вдалося – зараз він працює в обласній лікарні.
Саме на роботі він і познайомився з Вікторією, своєю майбутньою дружиною. Дівчина щойно закінчила інтернатуру і проходила там практику. У них зав’язалися стосунки, які закінчилися весіллям. Відразу після одруження син ощасливив мене, що я невдовзі стану бабусею. Зараз моєму внукові майже два роки.
Молода сім’я живе окремо в квартирі, яку вони взяли в кредит. Я живу в іншому кінці міста, але щоб побачити онука, справно приїжджаю до них щовихідних, гуляю з дитиною, таким чином даю можливість невістці зробити необхідні справи чи просто відпочити. Але минулих вихідних діти мене здивували – вони попросили сидіти з онуком на постійній основі, щоб невістка могла вийти на роботу. У сина в відділенні якраз з’явилося місце. Син вважає, що їм дуже пощастило, адже такий шанс з роботою випадає не часто.
Я їм відмовила, тепер вони на мене ображаються. Я все розумію, але дитину вони народжували в першу чергу для себе, а не для мене. Чому я повинна виховувати її? Звичайно, ми сім’я, але виховання дитини – це справа батьків і лише їх. Якщо такі очевидні істини їм не зрозумілі, то, знову ж таки, навіщо народжували?
Я відразу сказала, що проти цього і готова тільки зрідка брати внука до себе, як це колись було в моєму дитинстві. У моїй же молодості нам з чоловіком і в голову не могло прийти таке, щоб попросити на постійній основі просити своїх батьків посидіти з нашими дітьми. Так, нам теж було важко, але ми змогли і подолали. А зараз що? Будь-які незначні труднощі і кожен готовий здатися, навіть не спробувавши вирішити проблему.
Адже є приватні садочки, няньки, батьки невістки, врешті-решт. Але син почав розповідати про те, що у них кредит і приватні садочки і няньок вони не потягнуть. А моя сваха ще працює на роботі, їй до пенсії залишилося кілька років, тому з роботи вона не піде. Ситуація не з приємних, наскільки я розумію, однак чому вони не подумали про це перед тим, як народжувати дитину? Навіщо вони взяли на свої плечі дві настільки важкі справи – кредит і дитину. Можна все було робити обдумано, поступово.
Я сказала синові, що зараз потрібно зосередитися на дитині. Адже якщо зараз упустити виховання дитини, то потім, коли син виросте, вони просто не знайдуть спільних тем для спілкування. Крім того, він також навряд чи буде вважати їх батьками і довіряти так, як довірятиме мені, якщо я весь час буду з ним сидіти.
Адже якщо роботу і втратиш, то можна знайти нову, іноді навіть кращу за попередню, то з дитиною така схема ніколи не працювала і навряд чи запрацює. Зараз вони просто не мають права упускати ті ранні хвилини спілкування зі своєю дитиною. В якості альтернативи я запропонувала їм деякий час пожити у мене, а свою квартиру здавати, і так раніше виплатити за неї кредит. Проте вони закономірно відмовилися.
От і спробуй їх зрозуміти: стверджують, що вони самостійні, проте не здатні самі вирішити свої проблеми і просять допомоги у мене. А найцікавіше те, що коли я пропоную конкретний варіант виходу з такої складної ситуації, то мені кажуть про самостійність і закривають двері.
Фото ілюстративне – 3vozrast.
