Родом я з невеличкого містечка, а переїхала я в столицю після того, як вийшла заміж. Олександр відразу сказав, що житимемо ми у його двокімнатній квартирі.
З його мамою ми відразу, можна сказати, подружилися. Після знайомства зі своєю майбутньою свекрухою, я була приємно здивована, що це сучасна, інтелігентна жінка, я тоді ще подумала, як мені пощастило. Такі відносини збереглися з нею і після нашого з чоловіком весілля. Жили ми окремо, то ж це було не складно.
Ми мило спілкувалися, вітали один одного з днем народження, дарували подарунки. Вона дуже зраділа, коли дізналася, що у нас буде дитина, часто телефонувала, питала, як я себе почуваю, і я всім говорила, яка у мене хороша свекруха і як мені пощастило з нею.
Але її ставлення у мене до неї змінилося після народження дочки. Коли я подзвонила їй і попросила посидіти з дитиною, то несподівано почула: «Світлано, це ваша дитина і ростити і виховувати її повинні ви самі. Я виростила двох без сторонньої допомоги». Сказати, що я була ошелешена, це не сказати нічого. Я зрозуміла, що няньчитися з онуками в її плани не входило. Але ж вона рідна бабуся.
Мої батьки завжди на літо відвозили мене до бабусі в село, у якій було стільки справ, і господарство, і город, ще вона і працювала в колгоспі, але щоб вона сказала, що не буде панькатися з онукою, тому що у неї багато роботи, я навіть і уявити такого не можу. Навпаки, і бабуся, і дідусь завжди з нетерпінням чекали мого приїзду і ще довго сумували, коли мене батьки забирали додому. Тоді всі мої друзі та однокласники на канікулах були у своїх бабусь, і батьки могли хоч трохи відпочити і побути удвох.
Але найприкріше, що коли поскаржилася чоловікові на його маму, він сказав, що вона не зобов’язана сидіти з нашою дитиною, вона має право в її віці пожити для себе. Це було наше перше серйозне непорозуміння. Йому що, він цілий день на роботі, ввечері відпочиває, тому що завтра знову на роботу, а я постійно з дитиною, іноді і поїсти за весь день не встигаю.
Свекруха, як і раніше дзвонить, цікавиться, чи все у нас в порядку, приїжджає ненадовго в гості з подарунками для внучки і з почуттям виконаного обов’язку видаляється. Доньку нашу вона любить, але допомагати як і раніше не збирається. Не можу ж я через це з нею не спілкуватися, ось і доводиться терпіти.
Як вона не розуміє, що крім неї, мені нікому допомогти, адже я в чужому місті, батьки далеко, а чоловік весь час на роботі. Чи може і справді все нормально, і свекруха нам нічим не зобов’язана.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
