fbpx

Я живу в Чехії. Рік тому до мене приїхала рідна сестра з дітьми, я її прихистила у себе. Через кілька місяців я сказала Любі, щоб вона собі роботу шукала і з’їжджала, а вона на мене образилася

Моя рідна сестра Люба на мене ображена. Я робила вже кілька спроб помиритися з нею, але нічого не допомагає – сестра вважає, що я дуже недобре з нею повелася.

У віці у нас з сестрою різниця всього 2 роки, але інколи мені здається, що між нами ціла прірва.

Мені 41 рік, Любі 39. Ми обоє заміжні, маємо дітей: у мене син, 20 років, у Люби три дочки: 19, 16 і 7 років.

За кордон я поїхала давно, останні 10 років я живу в Чехії, недалеко від Праги.

У нас з чоловіком є свій будинок, за який ми досі виплачуємо кредит. Житло за кордоном дуже дороге.

В свій час з дому я пішла без нічого, бо Люба вийшла заміж, привела зятя до нас і заявила, що оскільки вона перша створила сім’ю, то вона лишається біля батьків.

Я теж через кілька місяців розписалася з чоловіком. Житла свого у нас не було, то ми знімали невелику квартиру в райцентрі. Там народився наш син. Було дуже сутужно нам тоді фінансово.

Першим на заробітки поїхав мій чоловік. Його старший брат почав їздити в Чехію на роботу, став непогано заробляти.

Тоді і моєму чоловіку запропонував. Ми подумали і наважилися, адже це була реальна можливість заробити на житло.

Бачилися з чоловіком ми тоді тільки по святах, приїжджав він два рази в рік.

А потім, коли трохи заробив грошей, ми думали купувати собі квартиру в нашому райцентрі.

Та чоловік мене переконав, щоб я з сином їхала до нього, бо так, живучи нарізно, недовго і сім’ю втратити.

Спочатку я не хотіла, бо ніколи не виїжджала з України навіть в подорож, а тут стояло питання про постійний переїзд на постійне місце проживання.

Але я наважилася і поїхала до чоловіка. Перемогло бажання зберегти родину.

Спочатку було дуже важко, я тисячу разів шкодувала, що погодилася.

Але потім з часом я почала звикати, знайшла роботу, син пішов у місцеву школу.

Були проблеми з мовним бар’єром, щоб його подолати я ходила на мовні курси вечорами після роботи, а ще треба було приготувати їжу і зробити інші домашні справи.

Все це я розповідаю, щоб було зрозуміло, як важко мені далося моє теперішнє життя.

А от моя сестра впевнена, що я – просто щасливиця долі, якій життя все припіднесло на тарілочці з золотою облямівкою.

Відколи я почала жити за кордоном, мама мені телефонувала і постійно нагадувала, що я маю допомагати сестрі.

То гроші їй треба переслати, то одяг дітям, то якісь продукти.

Чоловікові не дуже подобалося, що я час від часу відсилаю посилки додому, але він мовчав і намагався з розумінням ставитися до ситуації.

В кінці лютого минулого року мені знов зателефонувала мама, сказала, що сестра з дітьми їде до нас. Ситуація така, що не відмовиш.

Пів року Люба з донечками прожила у мене, отримувала соціальну допомогу, але жодного разу не запропонувала мені якісь гроші за комунальні послуги чи на їжу.

Купувала вона лише продукти, і то тільки для своєї сім’ї, а всі інші речі оплачували ми з чоловіком.

Ця ситуація мене стала неабияк дратувати, і чоловік мій теж був на межі. Він часто залишався на роботі ночувати, щоб додому не йти.

Тоді я наважилася поговорити з сестрою, сказала, що їй треба від нас з’їжджати, шукати роботу і житло.

Сестра пішла з мого дому з великою образою, навіть не подякувавши за тих пів року, які вона жила у мене.

Люба поскаржилася мамі, та, звичайно, стала на її сторону.

Вона впевнена, що я мала по-родинному приймати сестру у себе вдома стільки часу, скільки треба.

Тепер ні мама, ні сестра зі мною не спілкуються, і мені від цього дуже прикро.

Невже я і справді вчинила дуже недобре?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page