fbpx
Життєві історії
Я жила в Хорватії, але місяць тому мені зателефонував чоловік і сказав, що треба терміново повертатися додому. Було прикро, коли наша рідна донька сказала, що нічим допомогти не може

Те, що я виростила доньку егоїстку, мені показало життя за кордоном. Мені 60 років, а моєму чоловіку 70. Зоряна у нас з’явилася, коли мені було 32 роки.

Звичайно, ми з чоловіком лілеяли її як найбільшу перлинку. Намагалися завжди давати їй все найкраще. Щоправда, ми не змогли забезпечити її окремим житлом. Але у нас з чоловіком трикімнатна квартира, тому коли Зорянка вийшла заміж, ми без проблем прийняли зятя до себе, хоч він нам з чоловіком і не дуже сподобався.

Ми не помилилися, бо через шість років Зоряна з ним розлучилася, оскільки зять не дуже поспішав шукати роботу і заробляти гроші, щоб утримувати родину. Перебивався тимчасовими заробітками, в той час як у них двійко діток народилося.

Одним словом, розлучилися вони. Зоряна любила нам з батьком дорікнути, що, мовляв, це через нас. Якби їхня сім’я жила окремо, то цього б могло і не статися.

Вона навіть придумала варіант, щоб жити окремо – я мала розміняти нашу трикімнатну квартиру на дві однокімнатні. Звичайно, я відмовилася, тому і стала винною у розлученні.

При цьому я як могла допомагала доньці з внуками. Я пішла з роботи щоб сидіти з дівчатками, а Зоряну відпустила на роботу.

Так ми і жили до 24 лютого. Але почалася війна і Зоряна виїхала з дітьми в Хорватію. Там вже кілька років живе мій племінник, син рідної сестри. Він знайшов по якійсь соціальній програмі житло для Зоряни, і з отриманням виплат їй допоміг.

Тому через місяць я теж поїхала до них. Ми жили в невеликому селищі практично на березі моря. Краса і спокій, що ще треба. Там я дізналася, що Зоряна почала зустрічатися з місцевим хлопцем. Мій племінник його знає, каже, що хороший хлопець.

Я не втручалася, бо це її особисте. Але місяць тому зателефонував мій чоловік і повідомив, що дуже захворів, діагноз важкий, треба терміново їхати додому.

Я все розповіла доньці, і яке ж було моє здивування, коли вона мені сказала, що додому зі мною не їде, залишається тут, в Хорватії, планує починати нове життя.

Всю дорогу додому я плакала. Розумію, що нам з чоловіком зараз як ніколи потрібна підтримка, а її немає. Не знаю, що робитиму далі. Зайвих грошей теж нема. Зоряна попередила, щоб на її підтримку ми не особливо розраховували, бо вона не має нам чим допомогти. Але натякнула, що в крайньому разі ми можемо продати свою квартиру.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page