Після закінчення інституту я влаштувалась на роботу менеджером середньої ланки, зарплата хоч і не велика, але стабільна. Жила я з батьками, які не аби як мені в усьому допомагали, я їм за це, звичайно, вдячна, але мені вже 27 років і я хочу якоїсь незалежності. Довго думаючи, я вирішила взяти житло в кредит і почати будувати власне життя. Звісно, що батьки не були в захваті від мого рішення, та й з моєю зарплатою було б важко сплачувати кредит, але заперечувати не стали. Спочатку я планувала купити однокімнатну квартиру, а потім подумала і вирішила взяти двокімнатну. Різниця в ціні не надто велика, зате, якщо особисте життя і справді складеться, з другої кімнати можна зробити дитячу.
Мені пощастило. Знайшла відмінну, хоча і невелику квартиру разом з меблями. Ремонт цілком свіжий, хороша сантехніка, великий балкон. Словом, в’їжджай і живи. В’їхала і почала жити. Але радість тривала не довго, як виявилося, що на жалюгідні крихти, що залишаються від зарплати після погашення кредиту, вижити неможливо. Тобто, можливо, але дуже важко.
Якось я поскаржилася своїй подрузі, що дуже складно виживати з кредитом. Вона мені порадила взяти квартиранта, до того ж в столицю має приїхати її брат і буде шукати житло. З абсолютно незнайомим чоловіком під одним дахом я не дуже хотіла жити, але подруга запевнила, що він хороша людина. Трохи повагавшись я погодилась, а що було робити.
Через тиждень в моїй квартирі з’явився Денис. Мовчазний тридцятирічний хлопець, трохи, як на мене дивакуватий, працював він програмістом. Але хлопець був дуже охайним, завжди мив за собою посуд, а додому він приходив тільки переночувати. Коротше, мрія, а не квартирант.
Спочатку мене зовсім не цікавило його життя, але ж під одним дахом живемо, значить, не зовсім чужі люди. Харчувався Денис абияк, мівіна і бутерброди. Я себе теж делікатесами не тішила, але суп або борщ завжди був. Мені не хотілося, щоб мій ідеальний квартирант голодував, тому стала пропонувати йому повечеряти разом. Він не відмовлявся, і навіть став купувати продукти для спільного харчування. Коли я почала підхоплювати в прання його брудні речі, Денис став постійно виносити сміття.
Я навіть не помітила, як зі спільного побуту, почали з’являтися почуття. Вони росли так повільно, що ми обоє нічого не помічали. А потім Денис взяв відпустку і вирішив з’їздити додому, я підозрювала, що буду сумувати за ним, але не уявляла, що настільки. Навіть апетит втратила, і за десять днів схудла на три кіло. А потім, Денис раптом повернувся задовго до закінчення відпустки, я навіть подумала, що в нього щось трапилося.
Наші погляди зустрілись і ми зрозуміли, що один без одного ми вже не зможемо.
Сьогодні ми з Денисом закінчили ремонт в маленькій кімнаті. Тепер це буде дитяча для маленького хлопчика.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – otkazniki.ru