fbpx
Життєві історії
Я жодного разу ні тещі, ні тестеві ні в чому не відмовив, а вони зараз переді мною двері закривають. «Вибач, Сергію, нічого особистого», – сказав батько моєї колишньої дружини. Одного разу мені довелося поїхати на тиждень у відрядження а коли повернувся, не зміг потрапити в нашу квартиру – були замінені замки. Дружина написала мені повідомлення: мовляв, прийняла рішення про розлучення, ти нам більше не потрібен, мені допоможуть мама і тато

Чому в розлученні найчастіше звинувачують чоловіків? Яку історію не прочитаєш, у всьому винні чоловіки. Це напевно тому, що більше пишуть самі жінки. От я і вирішив написати свою історію.

Я завжди намагався бути хорошим чоловіком. Мені здавалося, у нас з дружиною все складається правильно, як в енциклопедії про зразково-показове сімейне життя: весілля зіграли, коли обом було під 30, через рік на світ з’явився довгоочікуваний син. Я добре заробляв, домашні ні в чому не мали потреби. Вимагав тільки одного: залишити мене в спокої, щоб, прийшовши додому, я міг відпочити після важкого трудового дня.

Спочатку все йшло як по маслу, а потім дружині набридло в декреті: вона до цього була успішним менеджером у великій фірмі, робила кар’єру, зневажала домогосподарок. Варити борщі і прибирати квартиру – це не для неї. Та й до догляду за малюком вона швидко охолола. Я на поріг – вона мені коляску з немовлям: йди гуляй, ти працюєш лише 9 годин на добу, а я всі 24!

Ночами дитина кричить, вона накриває свою голову подушкою і вдає, що спить. Потім заявила, що не стане сидіти три роки в декретній відпустці, потрібно наймати няню, а вона піде працювати. Я був категорично проти будь-яких нянь: мати малюкові ніхто не замінить. Почалися перші серйозні непорозуміння: мене звинувачували в тому, що я загубив її кар’єру, її майбутнє.

Одного разу мені довелося поїхати на тиждень у відрядження а коли повернувся, не зміг потрапити в нашу квартиру – були замінені замки. Дружина написала мені повідомлення: мовляв, прийняла рішення про розлучення, ти нам більше не потрібен, мені допоможуть мама і тато. Як грім серед ясного неба. Я їй у відповідь: а як же наша дитина? Вона мені: коли синочок виросте, він мене зрозуміє.

Я розвернувся і пішов. Як був – костюм, сумка.

Потім кілька разів дзвонив їй, пропонував допомогу – гроші або посидіти з сином. Вона кожного разу відповідала, що їм від мене нічого не потрібно. Оформили в суді розлучення, я відписав їй все майно, але на аліменти нехай не розраховує. Знаю, що дитину зараз виховують її батьки, а вона день і ніч на роботі – хоче стати заступником директора фірми.

Колишні тесть з тещею повністю під каблуком у дочки, вона їх утримує, тому і диктує їм, з ким спілкуватися, з ким ні. Для мене їх двері закриті: «Вибач, Сергію, нічого особистого». А я ж поки жив з дружиною, жодного разу ні тещі, ні тестеві не відмовив ні в чому. От тепер така від них подяка.

Я не розумію, що зробив не так, чому вони себе так поводять? Рік тому я поїхав жити в інше місто, стежу за життям колишньої дружини по соцмережах, дивлюся на фото сина. Сподіваюся, коли він виросте і почне розуміти що до чого, ми з ним подружимся, бо я дуже за ним скучив.

Так що не завжди у розлученні треба звинувачувати чоловіків. Часто буває так, що дружини самі не знають, чого хочуть.

Фото ілюстративне – ispovedi.

You cannot copy content of this page