fbpx

Я завжди вважала, що невістка у мене не така, не вгодив мені син тут. Але в цьому році я приїхала додому на початку квітня з Італії, і діти мої мене дуже здивували. Все виявилося зовсім не так, як я собі думала

Я ще думала – їхати мені додому зараз, чи вже на Великдень. Але вирішила зараз приїхати, щоб город посадити.

Поки ще моя мама була жива, то вона дбала про город, а в минулому році її не стало, то я впевнена, що син з невісткою самі до цієї справи не візьмуться.

Тому я вирішила, що приїду, ми разом город посадимо, щоб люди з нас в селі не сміялися, а потім, восени, вони вже якось той урожай зберуть.

В Італії на заробітках я вже 6 років, поїхала відносно недавно, бо в мене такий чоловік хороший був, що думати про заробітчанство мені не треба було, він мене і нашого сина усім забезпечив.

Але коли його не стало, і ті гроші, які він залишив, швидко скінчилися, мені довелося думати про те, за що жити. Я ж при своєму чоловікові не працювала ніколи, домогосподаркою була, і все, що я вмію робити – це варити і прибирати.

– Якраз ці навики в Італії і потрібні, – сказала мені сусідка, яка приїхала додому у відпустку. Вона заробітчанка вже 20 років, непогано доробилася, і хату збудувала, і квартиру доньці купила.

Я сподівалася, що мій син з її донькою зійдуться, вони якийсь час трохи зустрічалися – така гарна пара були, але потім чогось розбіглися.

Дівчина заміж швиденько вискочила, ще б пак – наречена з таким приданим.

І мій син невдовзі додому невістку привів, тільки от його вибору я не зраділа, бо вибрав він найбіднішу дівчину з села.

Я його стала вмовляти, щоб він добре подумав, бо сподівалася, що його вдале одруження покращить нашу фінансову ситуацію, але син вперся, що кохає свою Настю, і крім неї нікого йому не треба.

Перечити я не стала, він таки одружився з Настею і привів її до нас додому. Вона прийшла з одною невеликою валізою – це було все її придане.

А я зібралася, і з сусідкою в Італію поїхала, вирішила, що гроші для себе заробляти буду, сину жодного євро не дам, нехай сам думає, як сім’ю прогодувати.

А син і не став у мене нічого просити, влаштувався на роботу, а невдовзі у них з Настею двійня народилася, так що у мене є два чудові внуки, яким зараз по 5 років. Їх я дуже люблю, і висилаю для них постійно і їжу, і одяг, а от сину з невісткою я нічого не давала принципово.

Приїхала я додому на початку квітня, і очам не вірю – роботи на городі вже йдуть повним ходом, земля зорана, все приготовано для висадки. Виявляється, помилилася є, не такі вже мої діти і ліниві, як я про них думала.

Стали ми в цю суботу, і всі разом город посадили. А ввечері син шашлик посмажив, ми собі ще гарно посиділи. Душа радіє, коли все добре і до ладу.

В неділю я пообіцяла, що піду з внуками в торговий центр і куплю їм взуття на весну. Я одяг з Італії присилаю, а з взуттям важко вгадати, треба міряти, от я вирішила, що приїду і вдома куплю, у нас теж все є, аби лише гроші були.

Пішли ми в неділю по магазинах, купила я дітям все, що треба. Дивлюся, а моя невістка в таких старих і негарних черевичках стоїть.

Я глянула на неї, і думаю собі – чого я до неї причепилася? Хороша ж дівчина. Та моєму сину з нею пощастило. Я б радіти мала.

– Ходи, Насте, зі мною, – скомандувала я і повела невістку у взуттєвий магазин.

– Вибирай, що подобається – будеш мати подарунок від мене.

Вона боязко стала приміряти найдешевші моделі, а я підійшла до продавця і попросила вибрати щось дуже гарне, нехай і дороге, адже зрозуміла, нарешті, що і син, і невістка у мене найкращі, а гроші – то не головне, було би здоров’я і мир.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page