fbpx
Життєві історії
Я завжди намагався догодити в усьому своїй дружині, робив усе так, як казала вона. А коли зрозумів, що Наталя не цінує цього – подав на розлучення, лише після цього дружина сама стала телефонувати мені

У ті роки, коли я ще був зовсім молодим юним хлопцем, то пам’ятаю, як моя мама з тіткою якось обговорювали нашого дуже далекого родича, який після того, як розлучився повернувся до своєї колишньої дружини.

Розмова була між ними серйозна, хоча жінки трохи сміялися з того всього, з особливим гумором: «Ось треба було йому на ті ж граблі наступати знову: вона ж яка була, такою і залишилася, тільки ще й впевненості у собі у неї додалося, а так – зовсім нічого на краще не змінилося. А він – тільки після розлучення став в нормальний вигляд себе приводити, так ні ж – повернувся і ще більше проблем набрався».

Я слухав, трохи смішно тоді було, але розумів, що це дорослі розмови, які мене не стосуються, мені вони були тоді зовсім байдужі. Якби я тоді знав, що зі мною буде те ж саме, можливо, ще тоді б взяв все це до уваги. Лише згодом, коли багато років минуло відтоді, я згадав цю непросту розмову.

Одружився я, коли мені було 29 років, на своїй ровесниці Наталі. Спочатку мені було з нею цікаво – вона активна така, яскрава, ділова, розумна жінка. У мене вже на той час була своя власна машина, а жили ми на квартирі родичів дружини.

Згодом я почав розуміти, куди направлена вся ​​діловитість Наталі: все що не робиться в сім’ї – це для неї, коханої, вона вважала, що, а я маю постійно догоджати їй в усьому. Спочатку я повинен був возити її всюди, як тільки вона мене про це попросить, а потім вона сама здала іспит з водіння і отримала права та, буквально, відібрала у мене мою машину. Все що заробляє вона – це її кошти, а мої гроші – в сімейний бюджет, навіть на оплату квартири її родичам я маю допомагати, адже вона це вважає потрібним і Наталя приймала такі рішення зовсім не радившись зі мною.

Я вже думав розлучитися з Наталею, а потім ми дізналися, що чекаємо дитину. Народила дружина наше спільне дитя, коли їй був 31 рік. Під час цих 9 непростих місяців, вона постійно просила у мене щось робити і я, по першому її проханні, мав виконувати усі її побажання, інакше суперечки щодня були між нами.

Я дружині сказав: “Гаразд, зараз я тебе поки зрозумію, але не думай після народження дитяти командувати так, адже я теж людина і маю свою власну думку, хоча іноді вона може не подобатися зовсім тобі”.

Народилася у нас така гарненька і хороша донечка. Перший час у нас все добре та спокійно було, я навіть здивувався, але радів, що тепер наше життя буде набагато кращим. Але потім все стало так, як і було до того. Наталя лише командувала, а мені потрібно було робити так, як говорить дружина, щоб був спокій в сім’ї.

Коли я відмовляв Наталі в її забаганках, вона мала таку звичку скаржитися на мене своїм родичам і вони постійно всі разом мене повчали, вважали, що це я дійсно в усьому винен і не можу усім необхідним забезпечити свою сім’ю.

А якось Наталя навіть братові на мене поскаржилася, та він єдиний мене розумів, бо дуже добре знав характер своєї рідної сестри, сказав, щоб ми самі розбиралися.

Потім я вирішив, що нічого доброго з нашого шлюбу не вийде і подав на розлучення.

Уже через місяць після розлучення моя колишня дружина стала постійно дзвонити, вибачатися, говорила, що сама винна, що кохає щиро і більше так не буде себе поводити, що вона стане хорошою дружиною. Говорила в основному про те, що дитина нудьгує, та й вона все оцінила, розуміє скільки багато хорошого я робив для неї, зрозуміла, що без мене їй не просто, що я – рідна і дорога їй людина.

Потім взагалі вся її рідня підключилася, всі заспівали по-іншому, для всіх я став хороший. Тільки брат дружини, сказав мені: «Твоя справа – повертатися чи ні до Наталі, але зважай – дружини не змінюються, а стають ще гірше, якщо повернешся – нічого не зміниться на краще в твоєму житті!» Ось через його слова я ще три місяці ще думав, і все ж вирішив повернутися до своєї колишньої дружини.

Все у нас було добре було тільки пару місяців. Але варто було мені один раз затриматися десь, як знову дружина мене зустріла зі звичними докорами, як завжди дорікала мені. А потім Наталя просто забрала ключі від машини, знову налаштувала рідню проти мене, перестала щось робити вдома. Я приходжу з роботи – дружина сидить в інтернеті, вдома постійно брудно, їсти нічого немає.

Я просто розвернувся і пішов, не вірю більше вмовлянням дружини, не вірю, що наше життя може змінитися на краще зовсім скоро. І нікому не раджу повертатися до своїх колишніх – дива не станеться ніколи, а буде лише гірше, у цьому впевнені всі, хто був колись на моєму місці. Хіба я не правий?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page