Коли я навчалася у дев’ятому класі, до нас в клас прийшов новенький, звали його Роман. Він був не високого зросту, з карими очима і світлим волоссям. На перший погляд нічого особливого, але я почала помічати, що кароокий хлопчина не зводив з мене очей, і почала придивлятися до нього. Він мені дуже сподобався. Потім я почала помічати, що сама всюди шукаю його очима і дуже сумувала, коли ми довго не бачилися. Одного разу я поїхала на все літо до бабусі і почала дуже сумувати за Романом. Дні тягнулися як роки, я чекала зустрічі з ним. Коли через три місяці я приїхала і ми побачилися, неможливо було приховати радості душі.
Потім ми закінчили школу і наші шляхи розійшлися. Але я завжди згадувала цього кароокого хлопчину. Були інші зустрічі, інше кохання, але його я пам’ятала завжди. Так вийшло, що заміж я так і не вийшла. Я думаю тільки тому, що весь час думала про нього. Одного разу мені зробив пропозицію один хлопець, його звали теж Роман. Я слухала його і думала, так, пора вже заміж, та й ім’я буде нагадувати його, мого Романа.
Я погодилась на пропозицію і ми одружились. Але життя в нас не склалось. Я не могла жити з не коханою людиною. На перший погляд наче було все добре, але всі мої думки були про нього. В нас з’явилась дитина і ми розлучились. Було важко самій, та з часом я встала на ноги і коли відчула себе незалежною, вільною жінкою подзвонила своєму коханому.
Яке ж було моє здивування, коли він мене навіть не впізнав і не згадав. Було здивування і дуже велике розчарування. Я все ніяк не могла зрозуміти, та так і до цих пір не розумію, як же так? Адже мої почуття не могли мене підвести. Це було взаємно. На жаль я й досі кохаю його, хоча він мене так і не згадав. Навіть не знаю як позбавитися цих почуттів.
Мені дуже шкода тепер, що я розлучилася зі своїм чоловіком, дитина моя росте без батька, хоча мій чоловік був дуже хорошою людиною, він і зараз нам допомагає. Але, здається, у нього вже є інша жінка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay
