Мені шістдесят три роки, я на пенсії. Думала, що вийшовши на заслужений відпочинок, я зможу трохи відійти. Але життя внесло свої корективи. У мене дві прекрасні доньки і троє чудових онуків. Я дуже люблю їх, і допомагаю по можливості. Але останнім часом у мене трохи погіршилося здоров’я. Вік дає знати про себе! Не те що б я скаржилася, але якісь незручності є.
Справа в тому, що мої дочки дуже часто залишають на мене своїх дітей. Буквально щодня. Вони просто відводять їх в садок і школу, а після – їх забираю я.
До самого вечора троє онуків повністю на мені! Я розумію, що діти працюють і все таке, але я ж уже в віці! Мені важко справлятися з трьома активними малими дітьми, так як я вже не така рухлива, як раніше! Мені просто не вистачає сил, враховуючи вік і всі мої болячки.
Ось тільки уявіть, я проводжу з ними по 4-5 годин, і на мені все – погодувати, пограти, зробити уроки. І так кожного дня! Ще й у вихідні можуть спихнути онуків на мене! Самі розважатися кудись йдуть, а мені дітей залишать! Я не проти допомагати їм, але не кожен же день. Я хвора людина, пенсіонер, і мені потрібен відпочинок!
А який відпочинок може бути з трьома онуками? Вони ж постійно смикають мене, їм потрібен догляд і так далі. То одне треба зробити, то інше. Навіть присісти ніколи! Яке здоров’я тут може бути! Голова обертом від шуму, який створюють діти. Вони носяться по дому, а я занадто втомлена, щоб їх заспокоювати. Я не можу дочекатися, коли вже дочки їх заберуть від мене, так втомлююся!
Загалом, внуки вимотують мене до останньої краплі. Так важко справлятися з ними останнім часом. Я не молодію, а діти вимагають багато сил. Якби мені дозволяло здоров’я, я б із задоволенням сиділа з онуками. А так, мені важко справлятися з ними. Мені б полежати спокійно, а тут знову онуки приходять! Гаразд би, якщо б один, але ж їх троє! І кожному піднеси, прибери, помий. Цілий вечір кручусь біля них.
Мої доньки нібито не розуміють, що мені важко. Я їм нічого не кажу і завжди погоджуюся допомогти. Мені незручно відмовляти, адже вони мої діти, а це – рідні внуки. Але вони і самі могли б здогадатися. Вони ж знають, що я хворію. Хіба їм не шкода мене? Як так можна чинити з матір’ю?
Я завжди думала, що вони будуть допомагати мені в старості. А зараз виходить так, що це я допомагаю їм! Де ж їх повага до літньої матері? Чому вони не піклуються про мене? Навіщо віддають мені онуків щодня? Невже важко найняти няню?
Загалом, я не знаю, як мені вирішити ситуацію, що склалася. Як мені пояснити все дочкам так, щоб вони не ображалися? Що робити, сказати: не давайте мені онуків щодня? Чи просто відмовити їм у наступний раз і все? Але якось це не красиво, чи що. Образяться на мене, а від цього мені ще гірше стане.
Фото ілюстративне – riavrn.
