Я завжди була переконана, що молоді мають жити окремо від батьків.
Проте, сама я була з небагатої родини, і мої батьки не могли мене житлом забезпечити. Навіть до себе у хату не могли прийняти, бо не було місця, адже після мене ще було троє дітей.
Вийшла я заміж за доброго чоловіка, але Юрій теж не мав свого житла.
До нашого одруження він їздив трохи на заробітки, але все, що заробляв, він вкладав у будинок батьків.
Свекри не наполягали на цьому, але і не порадили йому в свій час збирати гроші на окреме житло.
Натомість вони сподівалися, що їхній єдиний син буде жити з ними, адже будинок не хороми, звичайно, та місця усім би вистачило.
То ж після весілля чоловік привів мене жити до своїх батьків.
Не можу сказати, що мені у них погано було, бо свекруха моя – дуже добра жінка.
Але я завжди чоловікові говорила, що нам треба думати, як жити окремо.
Юрій мене в цьому не дуже підтримував. Він казав, що занадто багато грошей вклав в батьківський будинок, щоб зараз просто йти з нього.
– От бачиш – вікна, двері – тут все зроблено за мій рахунок, – пояснював чоловік.
– Чого ти причепився до тих вікон? – кажу. – Їх у тебе ніхто не забере, в свій час це і так твоїм стане. Я про інше кажу – нам треба жити окремо не тому, що нам у твоїх батьків погано, а тому, що так правильно – молода сім’я має жити окремо.
Заледве я чоловіка вмовила, що нам треба з’їжджати від його батьків!
Свекри плакали, навіть образилися трохи. Та потім вони нас зрозуміли, адже в свій час вони теж захотіли мати свій будинок, і пішли від батьків.
Нам теж було нелегко, але про своє рішення я жодного разу не пошкодувала.
Спочатку ми знімали житло, а потім чоловік знову почав їздити на заробітки, і ми змогли купити собі квартиру.
У шлюбі ми вже 14 років, живемо чудово, маємо двох донечок.
З свекрухою у мене теж прекрасні стосунки, ми до них в гості приїжджаємо.
Я вважаю, що в свій час все правильно зробила, бо досі переконана у тому, що молоді мають жити окремо, як би їм добре не було біля батьків!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.