Мені 73 роки, будучи два рази одруженим, я залився самотній. Днями до мене прийшла моя молодша рідна сестра, Анна пропонує мені переписати будинок на її дочку, а за це племінниця мене догляне, але я не хочу.
Справа в тому, що у мене є рідна донька. Вже тривалий час я намагаюся налагодити з нею контакт, але вона вперто не хоче зі мною спілкуватися.
Дочка ще з дитинства затаїла на мене образу за те, що я пішов від них. Скільки років минуло, а вона досі мене не пробачила.
З її мамою ми непогано жили, але я не любив її. А коли зустрів Марину, жінку, яка згодом стала моєю дружиною, я нарешті зрозумів, що таке когось дуже кохати.
Перша дружина мене зрозуміла, ми з нею мирно розлучилися, і навіть все життя спілкувалися час від часу. А от дочка не захотіла змиритися з тим, що тепер я буду жити в іншій родині. Коли я йшов з сім’ї, доньці було 13 років.
Я справно платив аліменти, давав гроші, як тільки колишня дружина казала, що доньці треба щось купити, тобто від дитини я не відмовився. Але коли вона виросла, вона відмовилася від мене і категорично не хоче спілкуватися.
В другому шлюбі у мене своїх дітей не було. З Мариною ми ростили її дочку від першого шлюбу. Я хотів, щоб дівчатка подружилися між собою, та цього не сталося.
Моєї дружини давно не стало. Її дочка залишилася жити в квартирі, де колись ми всі жили, а я повернувся в своє селище, відбудував будинок своїх батьків, завів господарство, і так собі господарюю.
Думка про те, що життя минає, а моя рідна дитина не хоче зі мною спілкуватися, мене дуже тяготить. Я робив багато спроб, щоб помиритися з нею, але всі вони безуспішні.
Тепер, коли я став себе погано почувати, мені потрібна чиясь допомога. Я зателефонував доньці, попросив, щоб вона приїхала до мене в село, сказав, що маю до неї серйозну розмову. Я хотів записати на неї свій будинок.
Але дочка не приїхала. Натомість приїхала Анна, моя молодша сестра. Вона вкотре мені запропонувала забирати до себе її молодшу доньку, їм з чоловіком зараз нема де жити. Анна хоче, щоб я переписав будинок на її дочку, а натомість, вона мене і догляне.
Я розумію, що будинок – це мій останній шанс помиритися з дочкою. Якщо я спадщину віддам племінниці, то у мене не буде можливості перепросити свою дитину.
Але мені і про себе треба подумати. Що робити, я просто не знаю? Чому дочка за стільки років так і не пробачила мене?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.