З Марією ми народилися і виросли в одному селі, разом в школу ходили, а потім майже одночасно два весілля справили.

Спочатку я вийшла заміж, а згодом і подруга.

От тільки я одружилася з коханим, а Марія – ні, і все через мене.

Одним словом, маю великий гріх перед подругою і не знаю, як їй зізнатися в цьому, адже ми вже дорослі 60-річні жінки.

Я тоді зустрічалася з Василем, хлопцем з сусіднього села.

А його старшому брату Богдану дуже сподобалася Марія, і вони теж якийсь час зустрічалися.

Та я була проти, щоб Марія виходила заміж за Богдана, навіть не знаю чому.

Швидше за все то заздрість в мені говорила, адже Богдан вродою був красивіший, ніж мій Василь.

В їхньому селі жила моя бабуся, то ж я там часто бувала.

Богдан писав Марії листи, а я замість того, щоб передати подрузі, їх ховала, і так було все літо.

Подруга журилася, чому коханий не пише, а я їй збрехала, що у Богдана інша є.

А потім за Марією став упадати сусід, от вона за нього заміж і вийшла, хоча і зовсім його не любила.

Ми почали жити своїм життям, а Богдан у світи подався, багато років про нього не було нічого чути.

В Марії з чоловіком життя не клеїлося ніяк.

Прожили вони років 15, і вона залишила двох їхніх дітей на свою маму, а сама на заробітки в Італію подалася.

В мене в сім’ї все було добре, то ж їхати за кордон не було причини. Чоловік непогано заробляв, так що жили ми добре.

Але рік тому мого чоловіка не стало. Єдиною опорою тепер для мене є наш син.

Але на початку літа я дізналася, що у сина великі борги, він уже продав свою квартиру і все одно ще винен.

Справи не зовсім приємні, син не хотів мені до кінця розповідати правду.

І я зателефонувала до Марії, розповіла їй про свою ситуацію.

Подруга сказала, щоб я приїжджала до неї, і вона знайде мені роботу.

Так я зможу заробити за рік десять тисяч євро, і віддати борг сина.

Марія прийняла мене в Італії як найдорожчу людину, не кожна заробітчанка тут так прийме свою рідну сестру.

Роботу, як обіцяла, мені знайшла, і допомагала у всьому.

А якось днями подруга мені зізналася, що так і не змогла забути Богдана.

Її чоловіка не стало років шість тому, вона зараз вдова, але про заміжжя навіть не думає.

Послухала я її і так мені соромно за себе стало. Це ж через мене у неї доля не склалася.

Про Богдана я знаю тільки те, що він був одружений, недовго, має одного дорослого сина, зараз теж живе сам.

Виходить, якби я тоді не сховала ті листи, може у них обох доля і була б щасливішою?

Тепер сиджу і думаю, чи можна зараз ще щось виправити, чи нехай вже буде як є?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.