Хочу розказати свою ситуацію, може знайду підтримку, а, можливо, пораду. Заощаджує мама моя, звичайно, дуже! Речі носить роками, деякі її старі сукні та сумки я ще з раннього дитинства пам’ятаю.
Мама моя м’ясо не їсть, солодощі не купує, живе на супах та пісних кашах, ну, курку іноді собі дозволяє витратити гроші.
Гостей до себе моя мама теж не запрошує, їх же частувати треба. Навіть онуків в гості ніколи не кличе, бо діти, звісно, щось смачненьке захочуть. Вони ж світло всюди включають, воду ллють по пів години, телевізор дивляться – одні розтрати з ними переконана мама. А платити їй нічим каже.
До того дійшло, що якось одного разу лікар виписав їй щось там від тиску. Вона й тут зекономила: щось купила, те, що дешевше, а що дорожче – не взяла. Щоб довше вистачило упаковки, вона через день бере, а не щодня. А потім швидку викликає, бо не допомогло, а сама каже, що все за рецептом робила, але ж це неправда.
А лікар мені каже, ну вже купи ти матері ліки сама, раз така справа.
Ага, всі так мені постійно кажуть. Купи їй ліки, купи нові черевики, у неї ноги мокрі, купи фруктів, сиру хорошого для мами не шкодуй, щоб нормально харчувалася. А я от не хочу купувати. Принципово. У матері на рахунку десятки тисяч гривень лежать, я це точно знаю, сама постійно про це говорить. І вона ще збирає та відкладає при цьому. Щомісяця відносить в банк певну суму і кладе на рахунок.
Іноді люди кажуть, що вона ходить, як бомж. А вона каже, що гроші доньці відкладає, тобто мені, хоче виплатити кредит допомогти на квартиру.
Але вона мені ніколи ні копійки ні на що не дала. Я з дев’ятнадцяти років працюю вже сама на себе, грошей у неї не беру зовсім, і чоловік у мене теж самостійний. Так ми ні на що не претендуємо, самі справляємося, кредит на житло самі платимо потихеньку, залишилося вже не так і багато.
Зараз я з сином за кордоном, в Португалію навесні поїхали до знайомої, я працюю тут, трохи заробляю, плануємо наступного місяця повертатися додому. Мені родичка телефонує, каже, мовляв, купи якийсь там одяг мамі своїй якісний і продукти, бо ходить в старому всьому і холодильник у неї порожній. А я сказала, що купувати нічого не буду, у мене дитина є. В мами моєї грошей багато, нехай піде в банк, забере і купить собі все, що їй треба.
Мене тільки, щиро кажучи, засмучують доброзичливці, які лізуть з порадами купити матері те чи це. Не хочу і не буду я нічого їй купувати. Вона цілком може все, що потрібно, придбати собі сама. Не хоче – її справа, нехай ходить в рваних чоботях і їсть несолону вівсянку на воді. Я забирати у своїх дітей нехай і невеликі гроші для того, щоб мати віднесла ще одну тисячу на свій рахунок в банк, не буду принципово.
Найголовніше, ще й міркує, що це вона для нас збирає, для онуків, їм потім дістанеться. Всім родичам вже розповіла, тепер на нас всі дивляться косо. Мовляв, ви маму втомили зовсім зі своїм кредитом, вставайте з її шиї! Кажу, що ми і не були у неї на шиї ніколи, і на що вона збирає, не знаю – не вірять.
Гаразд, це їхня справа, нехай думають, що хочуть. І мати теж має право зі своїми грошима чинити, як вважає за потрібне. Хоче, нехай збирає, або витрачає, або віддасть в якийсь притулок. Але при цьому купувати їй продукти і ліки я не буду, і крапка. А що мені ще робити в такому випадку? Та родина і друзі косо дивляться на мене. Як переконати цих людей, щоб вони зрозуміли, що правда на моєму боці?
Фото ілюстративне.
