fbpx

Я заради свого сина життя прожила, квартиру свою продала, щоб вони з невісткою змогли швидше собі житло придбати, а тепер я дожилася до того, що невістка не хоче бачити мене у власному домі. Спочатку все було добре, ми нормально спілкувалися, невістка мені була рада, потім почала я помічати, що її дратують мої візити до них, а нещодавно вона мені заявила, що в них своя сім’я, а я весь час нав’язуюсь і приїжджаю без запрошення

Я заради свого сина життя прожила, квартиру свою продала, щоб вони з невісткою змогли швидше собі житло придбати, а тепер я дожилася до того, що невістка не хоче бачити мене у власному домі.

Спочатку все було добре, ми нормально спілкувалися, невістка мені була рада, потім почала я помічати, що її дратують мої візити до них, а нещодавно вона мені заявила, що в них своя сім’я, а я весь час нав’язуюсь і приїжджаю без запрошення.

Мені було дуже прикро таке почути, бо я цього точно не заслуговую, я ж приїжджаю до них лише з добрих намірів – продуктів привезу домашніх, і з онуками пограюся, а більше мені від них нічого і не потрібно.

Коли мені Світлана таке заявила, я стала додому збиратися, думаю, нема мені чого тут робити, якщо тут мені не раді.

Син мене почав заспокоювати, щоб я не звертала уваги, що в його дружини такий характер, мовляв, Світлана нікого у своєму домі бачити не хоче, не дружить ні з ким і взагалі у них гостей не буває.

Син порадив мені не засмучуватися та почекати, поки онуки трохи підростуть, тоді він з дітьми без проблем до мене приїжджатиме.

Може, воно і так. Тільки коли це станеться? Коли вони забудуть, як виглядає бабуся? Що це таке? Хіба для цього я так все життя старалася?

Сина свого я одна ростила, і робила все від мене залежне, щоб у нього було все необхідне.

Денис виріс, поступив в університет в іншу область, та й так там і залишився після отримання диплому. З Світланою почав зустрічатися, згодом одружились. Вона наполягла на тому, щоб Денис залишався в її місті.

Після весілля виникла проблема – де молодятам жити? Свати віддали всі накопичення, які мали, і цього вистачило на перший внесок.

А я вирішила квартиру свою продати, щоб в борги вони не влазили.

Я жила в великій двокімнатній квартирі. А ще одна, однокімнатна, мені дісталася у спадок від моєї бездітної сестри. Я свою квартиру продала, виручені гроші сину відразу віддала, а сама переїхала в однокімнатну, подумала, що мені одній цього вистачить, та й за комуналку теж менше виходить.

Коли невістка народила першого онука, я запропонувала свою допомогу, але вона відмовилась.

Я тоді вирішила не нав’язуватися, але коли народилася друга дитина, я знову сказала, що можу приїхати, допомогти.

Адже це традиція така: літні родичі допомагають молодим. Батьки невістки ще ходять на роботу, живуть своїм життям, не дуже цікавляться донькою та онуками. А я хотіла стати корисною.

Невістка довго думала, нарешті погодилася. Мені до них їхати 6 годин в одну сторону. На один день не приїдеш – лишалася на ніч. Приїжджала я до них щомісяця. Мені дуже подобалося няньчити онуків, гратися з ними.

Коли я у них ночувала, невістка стелила мені в дитячій кімнаті, де я спала на розкладачці. Та я не скаржилася, мені все підходило.

Але, з часом я стала помічати, що не дуже рада невістка моїм візитам. І я не помилилася.

Світлана мені прямо сказала, щоб я до них без запрошення не приїжджала. У них своє життя, і чужі люди їм заважають.

Це я чужа? Я досі не можу зрозуміти, чим я так не догодила Світлані. Жодних зауважень їй не робила, не сварилася, не картала, не радила нічого і завжди з подарунками для дітей приїжджала, а їм сумку домашніх продуктів привозила.

Мені від слів невістки так прикро стало, що я аж розплакалася. А вона мені каже:

– Це моя квартира, і мої правила. Ми ж Вам не нав’язуємось так часто? Ось запросимо вас і приїдете. Або Денис до Вас навідається з онуками. Я втомилася від ваших постійних ночівель.

Коли я невістці легенько натякнула на те, що квартира їхня куплена за мої гроші, то вона мені заявила, що гроші вони мені повернуть, щоб не бути мені все життя зобов’язаними.

Та для чого вони мені? Я ж за онуками сумую. Я хочу бачити їх частіше. Одним словом, тепер я постійно плачу і не знаю, як бути? Стільки складнощів виникає з цими візитами.

Що мені робити – наполягати на своїх візитах чи залишити сім’ю сина в спокої? Я ж з добрими намірами, але невістка ніяк не хоче мене бачити.

Як би ви вчинили на моєму місці?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page