На початку березня у мене був день народження і я запросила до себе в гості сина з дочкою.
Стіл накрила з того, що було, бо ми з чоловіком живемо не дуже багато. Думала, головне – зібратися разом, поговорити.
Але свято було зіпсоване, бо за столом я зрозуміла, що діти мають на мене образу, дочка сказала, що навіть свекруха їй цим дорікає.
Мені 64 роки. Синові моєму 40 років, доньці 35, обоє одружені, мають дітей, живуть окремо.
Ми з чоловіком досі живемо в нашій однокімнатній квартирі, яку чоловік колись отримав на заводі. На більше, на жаль, ми не розжилися.
Діти ображаються через те, що ми їм абсолютно нічого не дали. Але що ми могли їм дати, якщо у самих нічого не було.
Дочка вийшла заміж і пішла жити до свого чоловіка, а син з дружиною і досі знімають квартиру.
Якось донька мені сказала, що їй свекруха дорікнула про те, що вона до них без приданого прийшла.
Віра в свою чергу дорікнула мені, що інші батьки за кордон їдуть, в Італію чи Іспанію на заробітки, аби лише дітям допомогти, а я з місця не рушила, хоча теж могла б.
Мені трохи прикро стало, адже я для обох дітей подбала про освіту, виростила їх хорошими людьми, годувала-одягала, одним словом, робила що могла.
А те, що житлом не забезпечила, то чи одна я така.
Мені в свій час батьки теж нічого не дали, тому ми з чоловіком чекали кілька років в черзі на однокімнатну квартиру, а до того жили в сімейному гуртожитку від заводу.
Звичайно, я б хотіла дітям дати більше, але я не вмію заробляти. За кордон боялася їхати, а тієї зарплати, яку я отримувала, ледь вистачало на їжу, одяг і комуналку.
Очевидно, що і син, і донька чекали від мене більшого.
Зараз вони зі мною мало спілкуються і зовсім не допомагають.
А от у моєї сусідки зовсім інша ситуація.
Вона так само нічого не змогла дати своїй єдиній дочці, але та до неї щодня приїжджає, продукти купує, грошима допомагає.
Не можу зрозуміти, від чого це залежить?
Чому мої діти виросли такими?
Невже і справді в нашому житті все вимірюється грошима?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.