Мені 71 рік, я живу в селі. Так вийшло, що я зараз залишилася зовсім сама, і від цього на душі зовсім не весело.
Колись все було по-іншому, ми з чоловіком жили дуже добре, мали свою хату, тримали господарку.
Наша єдина дочка Іванка ніколи не хотіла жити в селі, і усіма силами намагалася виїхати звідси.
Відразу після школи вона поїхала в обласний центр вчитися в технікумі. Не повернулася вона додому і тоді, коли закінчила навчання.
Іванка знайшла роботу в місті, зняла собі квартиру, а згодом і вийшла заміж.
Ми з чоловіком намагалися з розумінням поставитися до цього, адже в місті перспектив більше.
До того ж, дочка жила всього в 100 кілометрах від нас, тому щотижня на вихідних вона приїжджала додому.
Минали роки. У дочки особисте життя не склалося, вони з чоловіком вирішили розлучитися після 20-ти років шлюбу.
Іванка моя після цього вирішила їхати за кордон. Їхня спільна дочка на той час вже була студенткою, то ж в цьому плані проблем не було.
За кордоном моя дочка вже 8 років. Спочатку вона працювала в Польщі, і приїжджала додому хоч на свята. А потім Іванка переїхала в Канаду, і я вже три роки її не бачила.
Повертатися додому дочка не збирається. Вона мені пояснила, що це не так просто кататися з Канади в Україну.
Свою дочку, мою внучку, вона теж до себе в Канаду забрала, так що тепер у мене не залишилося нікого.
Чоловіка не стало влітку цього року. Мені навіть не було з ким город восени обробити, добре, що хоч двоюрідний племінник мені допоміг картоплю викопати, бо я навіть не уявляю, як би я справилася сама.
Ось тепер весна, і я не знаю, як посадити город. Самій мені не впоратися. Але жити в селі і не посадити картоплю це теж якось неправильно.
Тому я запропонувала своєму племіннику, щоб він з дружиною переїжджали до мене жити. Будуть мені допомагати, а я їм за це залишу у спадщину свій будинок.
Іван погодився, готується до переїзду. Я теж дуже рада, бо нарешті буду не сама.
Але коли про це дізналася Іванка, вона мені зателефонувала, і стала картати, що я все неправильно роблю. Вона вважає, що спадщина має по праву дістатися їй.
Та повертатися додому найближчим часом вона не збирається.
А мені що тепер робити? Думати про себе чи про дочку?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
