Я його зустріла у школі. Він був високий, красивий, блакитноокий блондин, ніби вирвався в реальність з ідеальної дівочої мрії. Це була наче казка. В реальність вірити не хотілося.
Але тоді мені було не до нього: я з задоволенням віддавалася навчанню, читала, ходила в музичну. А тут він зі своєю любов’ю. Стверджував мені: жити без тебе не можу. Я ж у відповідь посміхалася і вимагала спокою.
А потім я дозволила собі зраджувати чоловікові
Розумом розуміла, він – самий крутий. Це бінго, щасливий квиток за одне моє «так». Але серце мовчало, а піти проти себе я не могла.
Положення було неоднозначне, але це не заважало нам мій вільний час проводити разом. Так, йому доводилося підлаштовуватися під мене, під мій розклад.
У десятому класі він не витримав. Заявив – або ти зі мною, або я забуваю про твоє існування. Це був удар . Адже я звикла, що він завжди поруч, завжди робить все для мене. А тут раптом – зникне? Правила гри вже диктував він, і я змушена була погодитися.
Любов без любові. Звичка? Можливо. Але ми були юні, і я не особливо надавала значення тому – справедливо це чи ні, добре це чи ні. Я його зберегла поруч з собою, і тоді цього було достатньо.
В одинадцятому класі в мені почала прокидатися жінка. Та сама, яка привертає увагу до себе, яка жадає чути компліменти і не спить перед вечіркою, роздумуючи, що ж одягнути. Ця жінка таємничим чином передала мені сакрaльне вміння посміхатися очима, щоб чоловіки відчували виклик, а також вміння відводити ці ж самі очі, щоб чоловіки сподівалися на покірність.
Читайте також: Чому в жодному разі не можна мити посуд у чужому будинку? “Ніколи не підпускай свекрухи до кухні” – завжди застерігала бабуся
Але він не давав мені простору. На мені стояла печатка: вона належить йому – не чіпати. І тоді я зрозуміла, що зможу досхочу нафліртоватися, тільки прибравши його від себе. Ми могли піти в один вуз і продовжити вчитися разом, але я наполягла на різних. Він наполіг на весіллі…
Але тоді ж я вирішила – я тобі нічого не винна, я вільна робити те, що вважаю за потрібне, а тому можу дозволити собі бути і з іншим чоловіком…
Посмішка – і обоє упали до моїх ніг … Обидва дзвонять і просять про зустріч. Ми гуляли з одним, кудись їздили з іншим, потім знову з першим сперечалися про щось. А чоловік чекав мене вдома з гарячою вечерею. Він не картав мене за нічні прогулянки, за поїздки на інший кінець міста у вихідний день. Він тільки просив стежити за телефоном, щоб була можливість додзвонитися і дізнатися, коли мене зустріти. Адже вже темно і так небeзпечно.
А мені все було мало. Я підкорювала одного за іншим, ставила галочки в книзі власних подвигів, колола на грyдях медалі, вішала ордена. Ні, у мене з ними нічого не було. Я просто знаходила об’єкт, який з якоїсь причини привертав мою увагу, включала всю силу своєї чарівності, а коли отримувала відповідний відгук, втрачала інтерес. Галочка поставлена, рухаємося далі.
Можливо, я сумнівалася в тому, що чоловік – єдиний, той самий, про якого я ще навіть не почала мріяти. Ось і шукала, рила носом на випадок, якщо щось піде не так. Але все було так. Все було краще, ніж можна уявити.
У якийсь момент я усвідомила, наскільки сліпою і дурною була всі ці роки. Наскільки Він виявився мудрішим, що зумів розгледіти в мені свою ідеальну жінку, що знайшов в собі сили дочекатися її.
Так в одну мить чоловіки всього світу перестали для мене існувати. Я заміжня.
Так, одного разу я дозволила собі зрадити власного чоловіка, але так і не зрадила.
Автор: Ріта Солoвйова
