Ми з чоловіком багато років прожили в мирі і злагоді, а нещодавно чи не вперше серйозно посварилися, і все через спадщину. З Михайлом у нас троє дітей. Старшій дочці нещодавно виповнилося двадцять років, вона вже студентка університету, і двоє хлопчиків – чотирнадцять і п’ять років. Ми дуже пишаємося нашими дітьми, ніколи не робили між ними ніякої різниці.
Всі разом ми живемо у великій трикімнатній квартирі, в якій місця вистачає всім. Склалося так, що чоловікові дісталася в спадок квартира від тітки, маленька, але майже в центрі нашого міста. Квартира дуже гарна, із зручним розташуванням, але потрібно зробити ремонт. Ми з чоловіком відразу взялися до облаштування нового житла – вийшла чудова затишна квартира.
Весь цей час, поки ми з чоловіком займалися ремонтними роботами, ми жодного разу не обговорювали, які у нас плани щодо цієї квартири, а шкода, бо плани у нас виявилися різними. Я, природно, думала, що цю квартиру ми облаштовуємо для нашої старшої доньки. Оленка вже зовсім доросла, закінчує третій курс педагогічного університету, уже майже самостійна – часто навіть працює після пар в місцевому кафе. То ж я не здивуюся, що найближчим часом вона може нас ошелешити, що виходить заміж, там вже якийсь хлопчина зустрічається з нею більше року.
З чоловіком ми вже майже посварилися через цю спадщину. Я пропоную відправити жити туди доньку. Вона дівчинка вже доросла і самостійна, скоро буде будувати свою сім’ю. Чоловік вважає, що це несправедливо по відношенню до синів, хоче продати квартиру і поділити гроші порівну між трьома нашими дітьми.
Я ж вважаю такий варіант абсолютно нерозумним. Суми вийдуть такі, що купити окреме житло всім дітям неможливо, а поки молодші будуть підростати, гроші будуть просто лежати на рахунках і з великою ймовірністю втратять свою цінність. За свій вік я вже таке бачила, то ж не вважаю за найкраще рішення продати квартиру. За частку, яку ми віддамо доньці, Оленка хіба що машину зможе купити, та й то не нову.
Мені здається, що краще синиця в руках. Хай хоча б одна наша дитина буде точно забезпечена житлом, а вік наших синів ще дозволяє вирішити це питання для них пізніше. Михайло думає, що в майбутньому між братами і сестрою не буде миру через цю квартиру – обов’язково щось один одному та й пригадає, дорікне. А я впевнена, що все буде нормально, хлопці ще толком не розуміють всю ситуацію, а згодом можна буде зробити щось і для синів.
Доньку поки в наші розмови і думки не присвячуємо, хочемо спочатку самі прийняти рішення. Також чоловік проти мого варіанту, тому ми не знаємо, що робити далі. Може, впустити туди квартирантів, але шкода ремонту, на який ми сильно витратилися.
Вже кілька тижнів ми з чоловіком практично не розмовляємо. Михайло наполягає на своєму – треба продавати, гарні гроші візьмемо, адже квартира з ремонтом, в центрі міста. А я не хочу цього робити, бо не хочу залишити дорослу доньку практично без нічого. І як в цій ситуації поступити правильно, я не знаю.
Фото ілюстративне – passion.
