Днями у мене був день народження, ювілей – 40 років. Вперше в житті я святкувала його не вдома, а закордоном. Пригадую, скільки надій і мрій було, скільки планів! Якісь вдалося здійснити, якійсь ще ні. А зараз все наче застигло в невідомості.
Я з дочкою і мамою зараз знаходжуся в Німеччині, живемо в невеликому, але дуже затишному селищі. Приїхали ми сюди ще на початку березня цього року.
Спочатку нам дали безкоштовне житло – це була кімната в будинку щось типу гуртожитку, де кожен з українців мав свою кімнату, але кухня і туалет спільні.
А два місяці тому нам сказали шукати собі житло. Я заледве знайшла невелику квартиру за 800 євро, але там дозволили жити лише мені і доньці, сказали, що мама має знайти собі окреме житло.
Я знайшла роботу – працюю на невеликому заводі, пакую ліки. Робота не складна, але весь день треба стояти на ногах. Зарплата – півтори тисячі євро, з яких 800 я маю віддати за квартиру.
Їжа тут дорога, але поки українцям багато чого дають безкоштовно. Просто треба далеко їздити, а тут без машини просто ніяк, особливо в нашому селищі.
Знаєте, в чому полягає весь трагізм моєї ситуації? В тому, що я все життя, з юності, прагнула переїхати в Німеччину, це було моєю найзаповітнішою мрією, тут живе багато моїх родичів по маминій лінії.
Ми з мамою робили багато спроб виїхати, але вони були невдалими. В результаті я вийшла заміж, стали ми з чоловіком щось собі планувати, реалізовувати. Але я постійно була усім незадоволена, бо хотіла жити закордоном.
Мій чоловік в цьому питанні не був солідарний зі мною, він не хотів нікуди їхати, бо вважав, що добре там, де нас нема. Він мав тверде переконання, що українська земля таки найкраща.
В результаті ми багато років працювали, щоб купити собі квартиру. Потім ще кілька років робили в ній ремонт. І лише в грудні минулого року заселилися в своє нове житло. Жити б і радіти, але в кінці лютого почалася війна.
Тоді ми і виїхали з дочкою і мамою. Поїхали до родичів, але коли зрозуміли, що їхні погляди на ситуацію трохи відрізняються від наших, вирішили, що нам краще від них відселитися і жити в соціальному житлі.
Нарешті здійснилася моя мрія жити в Німеччині. Тільки чому я зовсім не радію цьому?
Тепер я, як ніколи, відчуваю цінність рідного дому і родинного тепла. Ніякі гроші цього не замінять.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
