Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися.
Живемо разом ми вже 15 років, і я втомилася від безгрошів’я. Мені постійно здавалося, що я живу погано.
Ми з чоловіком маємо двох донечок, 14 і 9 років. У нас є свій власний будинку за містом, в якому ми і живемо.
Будували ми його разом – частину грошей нам дали наші батьки, а далі ми самі працювали і будувалися.
То були непрості часи, ми на всьому економили. Але я себе тішила, що збудуємо будинок, перейдем туди жити, і у нас почнеться нове життя – таке, про яке ми мріяли.
Переїхали ми в свій будинок років 6 тому, але ще досі щось доробляємо: якісь меблі докуповуємо, ділянку навколо будинку до порядку приводимо – то лавочку купим, то квіти, то якісь деревця.
Кінця-краю цьому не видно, і я дуже втомилася жити в такому ритмі.
Коли мої подруги їздили з своїми чоловіками відпочивати на море, я лише з заздрістю на них дивилася, бо не могла просто так на відпочинок викинути 2 тисячі доларів.
Ми собі у цьому відмовляли, чекали до кращих часів.
На роботі мої співробітниці модно одягалися, а у мене одні штани і одна кофта на всі випадки життя.
І ось в один момент мені все це набридло. На той час я заробляла більше ніж чоловік, тому я йому сказала, що хочу з ним розлучитися. Я була впевнена, що не пропаду без нього.
В той момент мені навіть було байдуже, що буде з нашою спільною власністю – як ми поділимо будинок.
Я просто хотіла змінити своє життя, хотіла легшого життя, щоб не пропадати весь час на роботі.
На емоціях я поїхала з дітьми в Італію.
Моя сестра живе там вже років 15, вона вийшла заміж за українця, і лише на початку цього року їм вдалося взяти житло в кредит. Вони мали свій невеличкий будинок, і нас з дітьми поселили у себе.
Спочатку все було добре, я раділа, що змогла вирватися з старого життя.
Я – майстер по стрижках і манікюру, тому роботу в Італії я швидко знайшла. І заробляти стала доволі непогано.
І ви не повірите, але через якийсь час я впіймала себе на думці, що тут в Італії моє життя не змінилося – я знову працюю весь день, знову не маю часу на відпочинок, і нехай заробляю я тут більше, але і більше витрачаю.
Я серйозно задумалася над змінами, що відбулися в моєму житті.
Придивилася до життя моєї сестри. Там теж не все так веселково, як здавалося на перший погляд.
Їхнє житло коштує понад 300 тисяч євро, мені важко оцінити, за який час вони зможуть сплатити цей кредит.
Сестрі і її чоловікові по 35 років, вони у шлюбі вже 12 років, дітей поки не мають.
Обоє працюють зранку до вечора. На вихідні, щоправда, завжди їдуть кудись відпочивати.
І ще, вони люблять гарно одягатися, на одяг вони грошей не шкодують.
Пожила я в них 7 місяців. Хоч я і купувала продукти, і сплачувала частину грошей на комуналку, я з часом почала відчувати, що зайва в їхньому домі, хоча ні сестра, ні її чоловік мені цього не говорили.
Якось вночі я довго не могла заснути, думала про своє життя. І я зрозуміла, що я даремно нарікала, адже насправді маю дуже багато.
У мене є сім’я, чоловік, діти, робота, є власний будинок, за який не треба сплачувати кредити до кінця життя.
В мене є улюблене горнятко з кавою, яку я так любила вранці пити на веранді і милуватися своїми квіточками. А ще ранішній туман з присмаком дощу. Як я всім цим скучила!
І за чоловіком теж скучила. Він у мене хороший, старався як міг для сім’ї.
По-різному у нас з ним бувало, але він мені ніколи поганого слова не сказав.
Роздумуючи над цим усім, я зрозуміла, наскільки я помилялася.
Ми повернулися в Україну. Мої донечки були дуже раді, вони казали, що в Італії добре, але дома краще.
А як втішився мій чоловік! Він не очікував на наше повернення.
Тему про розлучення я для себе закрила.
Також перестала нарікати, що мені важко живеться. Гроші в будь-якій країні треба заробляти. Легкого життя немає ніде.
А я маю багато, і дякую Богу за все!
Сьогодні зранку пила каву з свого улюбленого горнятка і вдихала ранковий аромат літа! А цей запах троянд! Ці відчуття не зрівняти ні з чим!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.