– Я зі своїм чоловіком нашим дітям з самого народження завжди говоримо: тут нічого вашого немає, все наше! – гордо розповідає 35-річна Галина. – Щоб відразу це розуміли, ні на кого не сподівалися зовсім і розраховували в цьому житті лише на себе!
Дітей у Галини двоє, навчаються вони у початковій школі. Сім’я у них дуже благополучна і в плані відносин, і в сенсі достатку. Можна сказати взірцева. Галина сидить вдома і займається розвитком дітей. У дітей є все, що треба: секції, гаджети, поїздки, у кожного в квартирі своя окрема кімната.
– Що значить “своя” кімната? – повідує Галина. – У них буде своя, коли вони підуть вже самі працювати і куплять собі нерухомість самі. А ця квартира і всі речі в ній – наші! Діти повинні розуміти це все ще сьогодні, що нам з чоловіком всі ці матеріальні блага не з неба впали, а важкою працею дісталися. Заробляли все самі, з нуля. Нам ніхто не допомагав зовсім. Ось і вони нехай всього досягають теж самі.
– У 18 років, чи що, збереш сумки і відправиш на всі чотири сторони? – сміються з Галини дуже часто подруги, як тільки вона заводить мову про своїх дітей.
– Ну не в 18, довчитися все ж дам! – серйозно відповідає їм Галя. – А з року десь, можливо, двадцять другого – прямо так, так і зроблю! Зберу їм сумку і вперед, в самостійне плавання, на зустріч в доросле і самостійне , що я в своєму житті поки заробляла гроші, теж особливо нічого не побачила. Утримувати дорослих людей я не маю наміру, бо ще й для себе хочу пожити.
А от я, чесно кажучи, не знаю, чи правильно робить Галина, я навіть на пенсії своїм дітям умудряюся допомагати, ще й копійку якусь для них збираю, хоча сама дійсно дуже на собі економлю, але ж я мати, хто ж їм дасть, як не я?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – news.myseldon.
