fbpx

Я з чоловіком в шлюбі прожила цілих 11 років. А коли він дізнався, що у нас не буде дітей, просто залишив мене і пішов до іншої. Я не знала, що мені родичам сказати, адже він не брав телефон, а вони усі дзвонили мені, щоб я пояснила, що сталось. Та згодом моє життя дуже змінилося

В своєму житті, так склалося, я була заміжня двічі, не дуже просте мала життя, на жаль.

З першим чоловіком ми дуже хотіли мати діток, мріяли стати батьками, але не склалося, на жаль.

Ми з ним віддали чимало грошей на різних фахівців, але причину так і не встановили.

В кінцевому підсумку мій колишній чоловік був у відчаї, і звинувативши у всьому цьому мене, просто відвернувся від мене і пішов шукати собі іншу жінку.

Сталося це після 11 років нашого шлюбу, коли я була вже теж далеко немолода. Тому для мене це було дуже великою несподіванкою і великим смутком.

Незважаючи на усі мої хвилювання через зраду коханої людини, я все-таки зуміла взяти себе в руки, і спробувала створити сім’ю з іншою людиною, адже вважала, що я також маю право на щастя.

У другому шлюбі я дуже швидко дізналася, що чекаю дитину. Я була неймовірно щаслива, не могла повірити до останнього, поки декілька разів не переконалася, що це таки правда.

Згодом у мене народилася донечка. Хоч мені тоді було 43 роки, і здоров’я було вже «не те», для мене моя донечка стала справжнім подарунком небес – моя довгоочікувана, щиро вимолена у Бога дитина – Богданка.

Спочатку я думала, що найбільшою проблемою у моєму віці буде не дуже добре самопочуття, а лише згодом дізналася, що найгірше ще попереду, про що я раніше навіть не здогадувалася.

Не було жодної людини, яка не дивувалася б тому, що я в своєму «поважному» віці, хоча раніше мені здавалося, що я виглядаю молодше за свої роки, якимось дивом чекаю дитину.

Люди зовсім незнайомі навіть не соромилися, підходили до мене на вулиці і запитували, як я наважилася на дитину в такому віці.

До всіх лікарів я сиділа в чергах на прийом серед молоденьких дівчат, які косо на мене дивилися і перешіптувалися між собою.

Медсестри з мене сміялися, а лікарі не приховували здивування, задаючи мені питання:

«А чому ж ви думали раніше?»

Мені доводилося все по пів години пояснювати, що пізня дитина – це не моє усвідомлене рішення, а результат збігу обставин.

До слова сказати, вік батька дитини нікого не бентежив, хоча він на 2 роки старший за мене.

Мене називали старою мамою, дорікали в тому, що не поміняла чоловіка на кілька років раніше, тривожили тим, що я вже не зможу нормально дбати про маленького малюка.

Останнє, до речі, так і сталося: незважаючи на те, що раніше я не відчувала себе «старою бабусею», дитина за кілька місяців дуже сильно втомила мене, я дійсно не очікувала, що для мене це буде дуже виснажливо.

Грошей на няню не було, а наші з чоловіком батьки вже були старенькими, і допомогти не могли.

Виховання дочки давалося дуже важко – після того у мене погіршився стан суглобів, і я просто за нею не встигала.

Часто сварилася на неї через відчай. Незнайомі люди в основному думали що я її бабуся, а не мати.

Коли дочка пішла в садочок – краще не стало: місцеві матусі вважали мене дивною і цуралися мене, у нас не було спільних тем для розмови, я гуляла сама.

Дочка, з часом, як мені здається, заздрила іншим дівчаткам через те, що їх мами молодші і красивіші. У школі було те ж саме. Тільки коли вона пішла в інститут, велика різниця у віці з батьками її подруг якось вирівнялася, і я змогла зітхнути спокійно.

Зараз моїй Богданці вже 26 років, і на мій превеликий жаль, вона вирішила піти по моїх життєвих стопах: не хоче поспішати з появою дитини, і розраховує років до 35 пожити лише, як то кажуть, «для себе».

Я намагалася її переконати в протилежному, розповідала про всі негаразди пізнього материнства, але вона не вірить – думає, що мені просто дуже хочеться стати бабусею.

Мені досить таки сумно від таких думок, не хочу, щоб донька жила, як я. Як відмовити її від цього?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page