fbpx
Життєві історії
Я з чоловіком стала жити в квартирі моїх батьків, а вони переїхали в сільську хатину. Незабаром мав з’явитися на світ наш синочок, але чоловік сказав, що влаштувався на роботу в інше місто. Вадим, залишивши мене без копійки, поїхав працювати далеко. Коли чоловік повернувся, я була вже не одна, і жила по-іншому

Ще з старших класів в мене якось не складалося з хлопцями. У всіх моїх подруг були хлопці, а я чомусь була сама. Навіть в інституті нічого не виходило. Я досить симпатична, але чомусь ніяк не могла знайти свою половинку. Після інституту я влаштувалась на роботу.

Якось, несподівано, познайомилася з хлопцем у соцмережі, звали його Вадим, довго листувалися і спілкувалися по телефону. Виявилося, що живемо ми в одному селищі, навіть вчилися в одній школі. Через деякий час ми побачилися, потім ще раз і вже скоро ми почали зустрічатись. Вже через місяць ми вирішили жити разом.

Ми оселилися в моїй квартирі, яка мені дісталася від батьків, вони ж переїхали жити в село. Все було прекрасно, ми розуміли один одного з пів слова. Але щастя тривало зовсім недовго. Після спільного року проживання разом ми вирішили стати батьками і все йшло добре. Я чекала дитину і була на сьомому небі від щастя. Я раділа кожному дню, розмовляла зі своїм майбутнім синочком, але якось мій чоловік не особливо поділяв мою радість. Вічно сидів за комп’ютерними іграми, а до мене діла йому не було.

Ніякої допомоги я від нього не бачила, навіть винести сміття, його треба було вмовляти. Трохи пізніше почалися проблеми у нього на роботі, яку він в результаті втратив і здебільшого по своїй вині. На той момент у мене був шостий місяць. Мені ще потрібно було працювати місяць. У мене все проходило легко і на роботі все залагоджувалося само собою.

Вадим так і не працював, посилаючись на те, що немає роботи і він в пошуку, хоча шукати її він, на мою думку, і не поспішав. Час летів і залишалося зовсім небагато часу до появи нашого синочка. І тут раптом, Вадим збирається на роботу, причому не порадившись зі мною і не залишивши ні копійки грошей, він їде на роботу в інше місто. Як так можна було, в той момент коли він мені був так потрібен, він раптом влаштовується на роботу, ще й в іншому місті. Врятувало те, що на роботі я отримала декретні.

Ось настав той час, зі мною були поруч тільки батьки. Нарешті в мене з’явився хлопчик, мій синочок, якого я шалено люблю. Татусь з’явився тільки через місяць і без грошей. Пояснив це тим, що це був випробувальний термін і йому поки-що не заплатили. Він, звичайно, потім привозив якісь гроші, але вони були неварті того щоб працювати далеко від дому. Але тоді коли він повинен був бути поруч, його не було. Коли мені потрібна була його допомога її теж не було. Загалом я ростила малюка сама.

Потім почалися якісь дивні відносини з його боку, образи. Я довго мовчала, але в підсумку не витримала і вказала йому на двері. Зараз моєму малюку вже три року і ми прекрасно живемо вдвох. Аліментів звичайно ми не бачимо, як завжди у нього немає грошей. До сина він теж не приїжджає, навіть на дні народження. Може воно й краще, не хочу його більше бачити цю людину, та й син його взагалі не знає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook