fbpx

Я з чоловіком пішла в магазин. Традиційно, накидала в кошик найдорожчих, але потрібних мені речей і пішла до каси. Коли чоловік побачив суму в чеку, вдома мене чекала дуже неприємна розмова. Він назвав мене марнотраткою і запитав, навіщо мені купувати шампунь за 400 гривень, коли є і по 60. Я навіть не знала, що йому на це відповісти, адже я вже багато років користуюся саме таким шампунем і не маю наміру переходити на дешевші аналоги

Я вийшла заміж в 30 років, до цього часу я вже повністю сформувалася, як людина. Я працювала на високооплачуваній роботі, мала непогану, як для жінки, зарплату, тому могла собі дозволити жити так, як я хотіла. Я купувала для себе тільки якісні продукти і дорогі, брендові, речі. Я не стояла в магазині і не дивилася, що дешевше, а брала сама те, що мені потрібно.

Після того, як я вийшла заміж, в моєму житті все змінилося. Якось з чоловіком ми разом пішли в магазин. Я, традиційно, накидала в кошик найдорожчих, але потрібних мені речей і пішла до каси. Коли чоловік побачив суму в чеку, вдома мене чекала дуже неприємна розмова. Він назвав мене марнотраткою і запитав, навіщо мені купувати шампунь за 400 гривень, коли є і по 60.

Я навіть не знала, що йому на це відповісти, адже я вже багато років користуюся саме таким шампунем і не маю наміру переходити на дешевші аналоги.

Взагалі, вже з перших днів спільного життя у нас з чоловіком виникло питання: «У кого з нас будуть гроші»? Чоловік категорично заявив, що у них в сім’ї грошима завжди розпоряджався батько, і він теж дотримується такого правила.

Я стала заперечувати, сказала, що не згодна віддавати свою зарплату чоловікові, а потім випрошувати на різні свої дрібниці. Тим більше, що купувати продукти або, наприклад, побутову хімію доводиться мені і кожен раз чую питання: «А що ти збираєшся купувати? А ті гроші, що я тобі давав ти, що вже витратила»?

Я навіть не кажу про те, що я більше заробляю і повинна ще просити свої гроші на свої потреби. Та й чому чоловік вирішив, що я не зможу розпорядитися заробленими мною грошима?

Тим більше, що його батько за ті гроші, що мати продала залишену їй у спадок квартиру, замість того, щоб вкласти гроші в будівництво житла, купив собі машину. Він сам вирішив, що така покупка для нього є важливішою.

У підсумку, машина останнім часом вимагає все більше вкладень. Постійний ремонт, дорогий бензин. Те, що їздити на роботу машиною не економно, він не замислюється, але зате йому комфортно, хоча це з’їдає майже половину його зарплати. А живуть вони, як і раніше в однокімнатній квартирі, це його теж не хвилює.

То який приклад може він дати своєму синові в плануванні сімейного бюджету? І після чергової розмови на цю тему ми вирішили, що кожен буде розпоряджатися своїми грошима сам. На продукти та комунальні платежі складаємося порівну.

Але у мене таке відчуття, що ми не сім’я, а сусіди. Я поки що навіть не хочу через це заводити дітей. Ми не плануємо разом покупки, а якщо мені не вистачає іноді на покупку одягу, то беру в борг у подруг, але не у чоловіка. Чим закінчиться таке спільне життя не знаю, але боюся, що нічого доброго з цього не вийде. Чи може є ще шанс владнати це питання і зберегти сім’ю?

Фото ілюстративне – isida.

You cannot copy content of this page