Правду кажучи, перший раз я виходила заміж з великого щирого кохання. Я в першого чоловіка закохана була ще в школі: він був старшокласником, а мені він здавався сміливим, добрим та надійним ще тоді.
Олег, на жаль, мене зовсім не помічав, зустрічався з іншими на той час, а я не спала ночами, мріючи лише про нього. Так-так, саме так і було, а потім Олег армію відслужив, а я потайки лише одного його чекала, мріючи, що він таки зверне на мене увагу.
Але з часом Олег таки мене помітив. А потім почалися побачення, ми одружилися. Я ще до весілля знала, що чекаю дитину.
У нас з’явилося малятко, але буденне сімейне життя наше з Олегом, на жаль, щасливим важко було назвати.
Спочатку ми всі разом жили у свекрухи з недуже хорошим характером, потім орендували окрему квартиру і, якраз в цей період, чоловік знайшов іншу. Він дуже часто десь затримувався, нічого не пояснюючи, на вихідних міг просто піти з дому.
Я відмовлялася вірити в зради – щиро кохала і вірила Олегу, але все стало на свої місця, коли одного разу він просто прийшов з нею додому.
Тоді дитині вже третій рік пішов, але я намагалася чинити правильно, думаючи про своє майбутнє і майбутнє свого сина, розлучилася, повернулася жити до своїх до батьків. Скільки мені довелося вислухати від своїх тата й мами, мовляв, що вони мене попереджали про це: з цим хлопцем у тебе нічого хорошого в сімейному житті не вийде зовсім.
Але я все одно Олега щиро кохала ще дуже довго, незважаючи на розлучення і те, як він вчинив. Мене трохи стало простіше тільки тоді, коли він поїхав з міста. Я подала на аліменти, але він зовсім не спішив мені щось перераховувати.
З другим чоловіком мене познайомили друзі, мало не оглядини влаштували, хоч і передбачалася проста зустріч за невеличким столом.
Ну так, Андрій – симпатичний, добрий, є машина та квартира, ми сподобалися одне одному. А найбільше мені сподобалося його ставлення до моєї дитини: малюкові на той час вже було 4 роки, а він з ним як на рівних розмовляв, щось там мило щебетав до нього, сміявся.
І взагалі – Андрій посадить мого синочка до себе на плечі, і веде нас по розвагах: в парк або кафе. Андрій був дуже щедрий до нас, нічого ніколи нам не шкодував, особливо дитині. Як виявилося, він ніколи не стане батьком, він мені відразу сказав про свої проблеми, тому усією душею полюбив мого сина, як рідного йому. Та й добре, я більше діток тоді і не планувала.
Після того, як ми одружилися, мій син називати вітчима татом. Я навіть десь в глибині душі ревнувала – адже тато у нього той, кого я найбільше кохала. Але все було добре, побачила який добрий взаємозв’язок у цих двох, не стала заважати.
Жили ми добре: чоловік вмій гарно заробляв, щоліта ми виїжджали на море, а взимку за кордон, син за наполяганням нового тата ходить на спортивні секції, отримує медалі, та й до сих пір вчиться добре. Йому вже 16 років, але проблем не було навіть в підлітковому віці, спасибі чоловікові за виховання.
Все б нічого, але пів року тому у нашому житті знову з’явився мій колишній чоловік, рідний батько мого сина. Знайшов мене в соцмережах, став запрошувати до себе додому: недавно не стало свекрухи, він повернувся додому і живе в її квартирі.
До речі, після розлучення ми зі свекрухою взагалі не спілкувалися, навіть не телефонували одна одній. Я спочатку не хотіла їхати, але я розуміла, що лише одного його щиро кохала і досі збереглися ті почуття в душі, і я нічого не можу зробити.
Спочатку ми просто поговорили про минуле: він ще раз був одружений, а потім розлучився, всього півтора року вони прожили разом. Дітей, крім нашого сина, немає.
Олег почав вмовляти мене повернути все назад – мені розлучитися і знову з ним зійтися, а сина – забрати жити до нас, адже ми його рідні батьки, якщо будемо разом, то усім буде добре.
Я довго не наважувалася на такий крок, було багато сумнівів, але зрозуміла – все, вже край, не можу жити без цієї людини. Адже через усі ці роки я пронесла щирі почуття до нього, вони лише стали сильніші.
Розмова з сім’єю була непростою. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був дуже здивований і навіть заплакав.
Мій син сказав твердо: «Іди куди хочеш, але тата я не залишу!». Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько Олег. Син сказав, що у нього тільки один батько – Андрій і інших він не визнає. У мене вже створюється враження, що Андрію це вигідно, адже дітей у нього не буде, тому він мого сина налаштував так.
Я розумію, що багато в чому винна я, але як жити, якщо я кохаю Олега, хіба буду щаслива без нього я? Назад все одно дороги немає: чоловік подав на розлучення, а я живу з колишнім. Син до нас не приходить, іноді я йому дзвоню, він відповідає коротко і сухо. Я могла б сина забрати додому, але він цього не зрозуміє, не хоче і все до нас.
Як мені переконати сина піти від чужої людини в рідну сім’ю, адже лише ми йому рідні? Як знайти потрібні слова? Він підросте і сам зрозуміє, що в житті всі можуть зробити помилку, ми з Олегом дуже любимо нашого сина, він найрідніша людина для нас. Невже не розуміє, що батькам потрібно прощати?
Фото ілюстративне.
