– От чесно кажучи, я коли на першу зустріч з цією Галиною пішла, думала, що вона, напевно, дружина якогось багатого бізнесмена: стільки вимог до своєї майбутньої няні нею було озвучено, – усміхається 50-річна Оксана. – Вища педагогічна освіта, правильна красива вимова, досвід роботи в хороших сім’ях з дітьми, рекомендації тільки найкращі. Ну, у мене це все є, і ніби як по телефону моя кандидатура її влаштувала відразу, а я, звичайно, була тільки рада цьому.
– Зрозуміло. Запросила тебе, значить, ця пані Галина на співбесіду?
– Так, звісно. Приходжу. Старий панельний будинок, квартира на першому поверсі. Ну, я навіть не знаю, як описати. Все старе, добре поношене, все з минулого століття. Ремонту в квартирі, судячи з усього, не було ніколи, меблі якісь незрозумілі, палас на підлозі, дірки в лінолеумі закриває.
А найголовніше, в кімнаті на стіні килим і сервант з кришталем старим. У моїх батьків, і то вже такого немає. Потім з’ясувалося, що квартиру Галина орендує, взагалі, уявляєш? І кришталь, і килим – все це господині тієї, прибирати вона їх не дозволяє. Ось так, у людей ні кола ні двора, двоє маленьких дітей, дружина в декреті, працює один чоловік. А вони няню наймають для своїх двох дітей.
Нянею Оксана працює вже досить давно, чимало років вона доглядає за людськими дітьми. Свого часу, в юності, вона закінчила педінститут, просто щоб була хороша вища освіта. Йти працювати з дітьми серйозно і не думала ніколи, при тому, що у неї до цієї справи талант: діти її люблять, і ладнає вона з ними завжди дуже добре. Проте, отримавши диплом, в сторону школи Оксана навіть не подивилася, влаштувалася працювати в офіс.
Спочатку пішла секретарем, освоїла офісну техніку – справа відбувалося на початку дев’яностих, коли тільки з’явилися комп’ютери-ксерокси-факси, і все це було в дивину. Потім стала менеджером, а пізніше доросла і до начальника відділу. Паралельно роботі вийшла заміж, народила одного за іншим двох дітей, благополучно повернулася на стару роботу з декретів. Загалом, жила і працювала, як всі люди. Ну або принаймні, як більшість: з понеділка по п’ятницю з десяти до дев’ятнадцяти.
А сім років тому раптово звільнилася в нікуди і пішла працювати нянею.
– Майже всі знайомі дуже здивувалися – сміється Оксана. – Усі родичі і знайомі мені радили одуматися, не звільнятися – мовляв, потім нормальної роботи у віці за сорок вже не знайдеш. А мені й не потрібна «нормальна» робота! Я вже цього офісу наїлася до неможливості. Зараз мене все влаштовує. Графік гнучкий, багато вільного часу залишається на себе, та й одяг модний і новий щодня для роботи купувати не потрібно і косметики шарами накладати. Та й взагалі, користі як няня я приношу набагато більше.
Весь цей час Оксана пропрацювала в одній сім’ї, практично зріднилася з господинею. Хороші дуже люди, досить-таки заможні, четверо дітей у них, від року до чотирнадцяти. Оксана була «на підхваті»: то в школу проводити, то на гуртки якісь, то вдома з молодшим посидіти, то погуляти з коляскою. Працювала із задоволенням, залишилася б і далі, але сім’я зібралася переїжджати за кордон.
Господиня рекомендувала її своїм подругам, але працювати у них Оксана не стала: одна живе на протилежному кінці столиці, їздити дуже далеко, адже більше двох годин лише в дорозі проводити потрібно, а друга запропонувала просто дуже активний графік з восьми до восьми, та ще й з можливими переробками. Оксані ж жити в чужій сім’ї зовсім не хотілося, навпаки, вона планувала знизити навантаження. Працювати із задоволенням пів дня, а в решту часу займатися собою і своїми справами.
І тут раптом подзвонила ця Галина, хтось дав їй Оксани телефон. У неї двоє дітей, молодшому вісім місяців, старшому три з половиною рочки, чоловік постійно на роботі, і молода мати вже не справляється одна з малими дітьми, каже, що втомлюється дуже. Коли молодша дитина лежала в ліжечку, було простіше. Тепер же в ліжечку його не втримаєш, малюк впевнено повзає по всій квартирі, і брати цілі дні безперервно тільки тим і займаються, що роблять безлад в будинку.
Витягнути їх двох на вулицю для Галини теж проблематично, і вона вже геть сил немає, ледве говорить, настрій хороший зовсім відсутній у молодої жінки. Чоловік запропонував найняти няню – нема на цілий день, а на кілька годин, щоб Галя могла трохи відпочити і відновити свої сили.
А самій Оксані дуже сподобалося те, що жила Галина з сім’єю практично поруч, на сусідній вулиці. І графік пропонувала такий, як Оксана і мріяла. Кожен день потроху працювати для того, щоб якусь копійку мати, а решту часу присвячувати собі і своїм власним справам.
– В результаті дві-три години я жодного разу у них не працювала! – усміхається Оксана. – Як мінімум, годин п’ять. Як прийду, то одне, то інше. Дивиться на мене благальними очима: а ви зможете сьогодні затриматися? Начебто і шкода мені цю жінку. Кажу, ну я ж не безкоштовно тут, можу і затриматися, якщо треба. Чесно кажучи, не знаю, навіщо вона народила другу дитину з такою невеликою різницею. Сидіти вдома з дітьми явно не її. Маючи одну дитину, вже можна було це зрозуміти.
Але найбільше Оксані було незрозумілим те, що живе сім’я її роботодавців дуже скромно, якщо не сказати більше.
– Купувались тільки найпростіші дешеві продукти, все по знижкам, і по рахунку. Я собі свою їжу приносила, звичайно, але ось колишня господиня мене постійно чимось пригощала, чай ми з нею пили постійно. Тут – жодного разу, їм самим мало. Взуття, одяг і у дорослих, і у дітей все нова. Галина мало не в дірявих кросівках – якось вона прийшла додому з прогулянки, на вулиці мокро було, роззулась, йде по коридору, дивлюся, а за нею сліди мокрі від шкарпеток. Зате няню найняли. Я просто в подиві була. Вирішила – місяць відпрацюю, і буду йти. Попередила заздалегідь, зрозуміло.
Але Оксану чекало ще одне випробування – потрібно було ще отримати гроші за свою роботу.
– Оплата була обговорена за годину, годинник ми з нею рахували – записували на папірець в коридорі! – розповідає Оксана. – Підійшов день оплати. Ой, а скільки я вам винна? Я кажу, ну ось, множ. Ой, як багато, каже, у мене стільки немає сьогодні, давайте завтра? Я кажу, ну добре, завтра, але завтра я у вас останній день. Сподіваюся отримати розрахунок.
– Зрозуміло. На наступний день теж у неї грошей не було?
– Ну, щось типу того. Ось, каже, чоловік вчора приніс аванс за пів місяця, тут приблизно стільки, скільки я вам повинна, ну може на пару сотень більше. Якщо я вам віддам, то мені не буде чим годувати дітей! Більше у мене грошей немає зараз, дитячі тільки через два тижні прийдуть, ізарплата у чоловіка тоді ж. Ну ви ж не заберете у нас все, говорить? Давайте, я вам половину віддам, а половину – коли-небудь потім?
– Що ж. Ну і ситуація.
– Загалом, я на таке не пішла. Забрала у неї всі гроші, які вона була мені винна і пішла, ось і все. Чоловікові ввечері розповідаю, а він – слухай, каже, ну може дарма ти так? Ми все-таки не потребуємо, працюєш ти не стільки заради грошей, скільки заради спілкування. Діти вже дорослі у нас. Залишила б їй половину! Ну не збідніли б ми від такої смішної суми.
Я як послухала чоловіка, то замислилася. Дійсно, а чи правильно я вчинила? Можливо, варто було б залишити їй частину тих грошей? Просто не розумію, якщо ти не можеш дозволити собі няню, то навіщо ти шукаєш людину для цього?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
