– А я своїй доньці кажу, мовляв, це ж неправильно так, у тебе одної дві квартири, в одній живеш, другу здаєш квартирантам! – говорить 60-річна Марина Юріївна. – А ми тут тіснимося всі, в маленькій двокімнатній квартирі вчотирьох, а через три місяці дитина у молодих народиться, це вже дуже скоро, будемо взагалі вп’ятьох. І якби ж то вона сама ці квартири купила – вони їй даром дісталися від її батька. І ми з нею домовлялися раніше, що вона одну квартиру братовісвоєму віддасть.
– Хм. Просто так віддасть свою квартиру братові? І вона була згодна? Просто дивно мені, чесно кажучи, не думаю, що хтось на це погодився б просто так добровільно.
– Ну так ми сім’я все-таки чи що? Треба ділитися, я вважаю! Вони між собою рідні люди, брат та сестра. Життя довге попереду. Сьогодні Наталя Сергієві допоможе, а завтра він їй. І так, вона була згодна раніше, нічого на перекіс мені й не говорила! Казала, коли Сергій повернеться з армії, вони разом підуть і оформлять одну квартиру на нього, щоб все було документально завірено. Але втрутилася її свекруха, щось там почала її вмовляти. Сказала відразу моїй доньці, що в наші дні вже так давно не робиться, не ті часи, що Наталя має думати про себе і свою дитину та сім’ю, а не про дорослого брата і його родину. Брату, мовляв, нехай його рідний батько квартиру купить. А я кажу, а нічого, що батько Сергія Наталю, яка йому нерідна донька, з трьох років ростив, як рідну дитину, і ніколи не ділив дітей на «свого» сина і «чужу» дочку? Годував, одягав, виховував і заміж разом зі мною віддавав. Я майже умовила доньку віддати її одну квартиру Сергієві, але втрутилася моя с: «Влізла не в свою справу!»
Свого часу, багато років тому, Марина Юріївна пішла від першого чоловіка з маленькою на той момент дочкою Наталею. А через рік вийшла заміж вдруге. Перший чоловік був дуже нехорошою людиною, сім’ю в гріш не ставив. Другий був повною його протилежністю. У всьому допомагав, дбав, гроші всі віддавав в сім’ю – просто приносив свою зарплату і клав на стіл, залишаючи собі невелику суму на проїзд.
А найголовніше, за словами Марини Юріївни, Наталю прийняв, як свою рідну дитину. Грався, гуляв, на велосипеді навчив кататися, на море возив щороку. Дівчинка від рідного батька не бачила стільки уваги і грошей, скільки від маминого другого чоловіка. І навіть коли у Марини зі своїм другим чоловіком народився спільний син Сергій, ставлення чоловіка до дочки його дружини не змінилося зовсім, він продовжував щиро любити малу Наталочку.
– Наталя все своє життя взагалі його вважала своїм рідним батьком, навіть здивована була років в п’ять або шість, коли дізналася, що у неї, виявляється, раніше інший тато був! – згадує з сумом в голосі Марина. – Запитала, чому у неї прізвище інше, ну, я і відповіла їй, всю правду тоді довелося розповісти. Вона рідного батька вже й не пам’ятала. Колишній чоловік особливо до дочки не навідувався, ніколи не проявляв навіть такого бажання. Аліменти платив від випадку до випадку, працював теж так, часом.
А в дев’ятнадцять років Наталя отримала від рідного батька і його батьків спадок: дві двокімнатні квартири в столиці.
– Батька Наталі з його батьками не стало. А вони жили окремо, мали по квартирі, а потім виявилося, що родичів у них крім Наталі більше немає. Ми з чоловіком провели їх трьох, як годиться. А дочка спадок отримала, дві квартири, від свекрів моїх і від її батька. Квартири ми з нею привели до ладу разом, стелі побілили, шпалери підклеїли, замінили деякі меблі, техніку. І одну здали в оренду, а в другій Наталя стала жити.
Треба сказати, переїзду Наталі раділи всі: жити в двокімнатній квартирі з двома вже немалими дітьми було затісно. Кімната у них була на двох з братом, і одинадцятирічному Сергієві з дев’ятнадцятирічної сестрою було не дуже комфортно. А вже їй – що й тут казати.
До того ж у Наталі нарешті з’явилися гроші – від здачі квартири в оренду. Дівчина стала жити самостійно по-справжньому.
– І ми з нею відразу ще тоді домовилися – другу квартиру вона потім віддасть братові рідному своєму, коли Сергій підросте і стане самостійним! – згадує Марина Юріївна. – Тому що ми сім’я, а в сім’ї ділити на моє-твоє – остання справа! Мій другий чоловік он свого часу Наталю з Сергієм ніколи не ділив, і подарунки купував обом, і на море возив, і займався з дітьми однаково. Але ж теж був не зобов’язаний це все робити, якщо справедливо подивитися на всі ці речі. І Наталя все це добре знала і розуміла, їй навіть на думку не спало заперечувати! «Звичайно, мамо, так і зробимо, як ти радиш!»
Треба відзначити, моя донька завжди була дівчинкою у нас слухняною, вихованою в дусі поваги до старших. Слово батьків для неї було законом, вона відразу все сприймала, як належне. Дитиною добре вчилася, допомагала завжди мені по будинку, щиро любила свого молодшого братика. З нею ніколи не було ніяких проблем, навіть в підлітковому віці.
У 26 Наталя вийшла заміж, народила дитину, зараз їй 32. Брат її Сергій вже дорослий теж, але квартиру Наталя йому так і не віддала – втрутилася її свекруха, мати її чоловіка.
Марина Юріївна дуже сердиться на свою сваху, просто говорити спокійно про неї не може. Не дзвонить більше ніколи, і в гості її не кличе. Мати зятя тепер для Марини Юріївни найгірший ворог – налаштувала її доньку проти власної сім’ї та рідного брата.
– Я не розумію, яке їй взагалі діло, це лише наші сімейні справи? – злиться вона. – Яке вона право мала втручатися і щось говорити на цю тему моїй доньці? Пересварила нашу сім’ю в результаті, ось і все! У моєї Наталі вже квартиранти покидали квартиру, вона збиралася квартиру братові віддавати, і тут з’явилася мати зятя зі своїми настановами. І хто взагалі просив її про пораду, кому потрібна її думка?
Зі свого свекрухою Наталя завжди була в хороших стосунках з самого початку. Тому і поділилася в якийсь момент – мовляв, квартиранти мої з’їжджають, і шукати нових, напевно, вже немає сенсу. Через пару місяців Сергій повернеться з армії, і треба буде переписати квартиру на нього, щоб у нього теж було своє житло, він розраховує і батьки теж на мою підтримку. Він дорослий вже, не з батьками ж йому жити.
Свекруха Наталі просто вухам своїм не повірила. Що? Навіть не просто пустить брата в свою квартиру пожити, але переписати на нього нерухомість юридично? З якого дива таке робити, хто вже зараз так робить, дарує житло? Так не робиться взагалі. У Наталі з чоловіком вже є своя дитина, і їй треба думати не про брата дорослого, а про сина маленького. Брат – чоловік, йому в декреті не сидіти скоріше за все, нехай йде і заробляє квартиру собі сам. До того ж у нього геть, рідний батько є. Є кому допомогти, нехай і купує йому житло.
Наталя все відмахувалася спочатку і слухати не хотіла матір свого чоловіка, а потім якось попросила матір посидіти з дитиною, поки вони з чоловіком сходять в кіно. Марина Юріївна відмовилася, та ще й висловилася в тому сенсі, що вона посиділа б, якби дійсно було треба, а не в кіно сходити. Сидіть самі, а не кіно дивіться.
– А ти давай квартири їм даруй, у твоєї рідної матері на твою дитину часу зовсім немає! – не забула згадати свекруха Наталі в той день. – Що, кажеш, допоможуть в скрутну хвилину? Ось так вони тобі допомагають, твої рідні люди.
І Наталя тоді й вперше замислилася, засумнівалася, після чого пустила в квартиру нових мешканців, і на питання своєї сім’ї ось вже майже п’ять років відмовчується. А її рідний брат Сергій тим часом вже й одружитися зібрався. Його дівчина дитину чекає, живуть вони зараз з Мариною і її чоловіком, свого житла немає ні у нього, ні в неї. Ось-ось вже народиться дитина, і мати рішуче приступила до Наталі з питанням – коли дочка віддасть квартиру своєму рідному братові? Їм же ще там все підготувати треба, ремонт зробити.
А Наталя ж дарувати квартиру відмовилася навідріз, і Марина на них тепер ображена. І на Наталю, але найбільше на сваху, яка влізла взагалі не в свою справу.
Лише чоловік Марини не знає, чи вчинив правильно, коли утримував ніби й чужу дитину, а міг за ці роки купити квартиру своєму рідному синові.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – masmax.livejournal.
