Ніколи в житті не знаєш, хто протягне тобі руку допомоги у скрутний час. Інколи, це роблять люди, на яких ти найменше сподівався.
Я вже рік в Канаді, а до того кілька місяців жила в Польщі. Виїхала в березні минулого року, спочатку в Польщу, а потім з’явилася можливість в Канаду переїхати, і я нею скористалася, бо давно мала таку мрію.
А кілька місяців тому мені зателефонували з України і повідомили, що мій батько захворів і потребує догляду.
Я стала дзвонити родичам, і просити їх, щоб вони допомогли.
Крім мене, у батька практично нікого не залишилося, а я приїхати з Канади не могла.
Родичам я навіть гроші обіцяла, але це не допомогло, бо усі відмовилися.
І тут мені неочікувано для мене зателефонувала Оксана, і сама запропонувала свою допомогу, бо сказала, що мій тато і для неї за ці 20 років став рідним.
Оксана – донька тітки Віри, яка жила з моїм батьком останні 20 років.
Зійшлися вони у зрілому віці і я була дуже проти цього, бо вважала цю жінку розлучницею. Батько пішов від мами ще до зустрічі з тіткою Вірою, але я вважала, що якби не вона, то мої батьки могли б і помиритися.
Так що причиною всіх бід я вважала тітку Віру, і не хотіла спілкуватися ні з нею, ні з її донькою Оксаною.
А доля, як на зло, нас постійно зводила, бо у нас діти були однолітки, і щоб не спілкуватися з нею я попросила, щоб наші діти вчилися в різних групах.
Одного разу у батька був ювілей, тітка Віра накрила стіл, я прийшла, щоб його привітати, але навіть не доторкнулася до їжі, яку вона приготувала, чим дуже всіх засмутила, а особливо батька.
Та в мене була така злість і неприязнь до цих людей, що мені було байдуже.
Тепер я розумію, що дуже несправедливо поводилася з ними.
Тітка Віра не витримала і 6 років тому поїхала в Італію, бо хотіла заробити собі на квартиру, щоб я її не докоряла, що вона заради квартири з моїм батьком живе.
Приїхати вона теж не могла, щоб глядіти мого батька. Я її розумію, вони навіть були не розписані.
Одним словом, коли Оксана почула, яка біда сталася з моїм татом, вона сказала, що все зробить.
Звичайно, я була їй дуже вдячна за це, навіть не могла словами описати, настільки я вдячна.
Коли батька не стало, Оксана все організувала і провела його належним чином в останню путь.
Та мене найбільше здивувало не це. Коли я запитала, скільки я їй винна за все, що вона зробила, Оксана відмовилася від будь-якої грошової винагороди. Не взяла від мене жодної копійки, сказала, що зробила це просто так, бо любила мого тата.
Визнаю, що я помилилася, і дуже недобре себе поводила. А Оксана і тітка Віра (яка оплатила значну частину лікування і потім похорону), виявилися хорошими людьми.
В цій ситуації мені за себе соромно, а цим людям я дуже дякую.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.