Мені майже 50 років, і я сама усвідомлюю, що це не найкращий вік, щоб заміж виходити.
Але якщо так вже склалося, то чому б не спробувати, адже життя у нас одне, і другого не буде.
У мене є єдина донька Оксана, яка вже має власну сім’ю і живе окремо.
Я хочу виходити заміж, але донька мене в цьому не підтримує.
Каже, що моя сім’я – це тільки вона і внучка, і заради них я маю жити, а чоловік, з яким я вже вісім років, мені не потрібен.
А я не розумію, звідки в дочки така впертість, чому вона не хоче, щоб у мене на старості було поряд міцне плече підтримки?
З батьком Оксани ми розлучилися відразу після її народження, і це дуже зіпсувало мої стосунки з мамою, яка вважала неприпустимим розлучення!
Мама вважала, що це ганьба – ростити дитину без чоловіка.
А хіба у мене був інший вихід, як я могла його повернути в сім’ю, якщо він вирішив піти?
Я намагалася компенсувати доньці відсутність батька, тому з усіх сил старалася дати їй все необхідне, тоді мені здавалося, що це правильно.
Про своє особисте життя тоді я навіть не думала, не було коли, адже насамперед я дбала про свою дитину.
Оксана росла слухняною активною дівчинкою, у нас з нею були близькі стосунки завжди, від мене таємниць у неї не було, і я їй розповідала майже все.
Дочка закінчила школу, поступила в університет, а я залишилася одна.
Було дуже дивно, незвично. Утворилося занадто багато вільного часу, який я не знала, куди подіти.
Сидіти перед телевізором було нудно, кожен день ходити по подругам не будеш, тому я вирішила культурно збагачуватися.
Ярослава я зустріла випадково, у друзів на сімейному святі, він, як і я, був самотнім.
Ми спілкувалися з ним довгий час, але доньці я про це не розповідала, бо не вважала це чимось серйозним.
Через рік, коли Ярослав зробив мені пропозицію, я все-таки вирішила розповісти доньці і запитати поради, тому що сама не знала, що мені робити.
Такої реакції від Оксани я не очікувала – вона категорично сказала, що я ні в якому разі не повинна приймати пропозицію, тому що Ярославу щось від мене потрібно.
Мені довелося заспокоювати дочку, ну що з мене було взяти?
На той момент ми вже жили разом, але через доньку я вирішила поки не розписуватися з коханим чоловіком.
Дочка мала приїхати на мій день народження, я хотіла її познайомити з Ярославом, щоб зняти зайві запитання.
Але зустріч вилилася в неприємну історію – Оксана сприйняла чоловіка дуже прохолодно, а потім заявила, що у неї пропав золотий перстень.
Прямо вона Ярослава не звинувачувала, але було зрозуміло, кого вона вважає винуватцем в цій історії.
Потім згуба наче знайшлася в її сумочці, дочка зробила вигляд, що все це випадковість, але навіть не вибачилася, вдала, що нічого не сталося.
Ярославу було неприємно, але він проявив мудрість, і просив мене забути цю історію, пояснював, що дочка просто ревнує, це з часом пройде.
Але минуло уже вісім років, а все ніяк не проходить, стосунки у нас з дочкою дуже натягнуті.
Ми з Ярославом таки вже розписалися, дочка сама вийшла заміж і народила дитину, але все одно вона намагається зіпсувати мій шлюб.
За цей час дочка не раз намагалася переконати мене, що чоловік мені зраджує, що він зі мною заради грошей.
Я стільки разів питала, навіщо вона це робить, але Оксана починала знову говорити, що у мене з сім’ї тільки вона і внучка, а все інше мені не потрібно, це не сім’я.
Я її не розумію, сама вона заміжня, все ніби як з чоловіком добре, чому ж вона ніяк не заспокоїться?
І дочку, і внучку я люблю, але я вже не можу вислуховувати все це, адже у нас з чоловіком все добре, відколи ми з ним разом, у мене наче відкрилося друге дихання.
Я вже помічаю, що не хочу зайвий раз з дочкою спілкуватися, щоб не псувати собі настрій.
На свята я її навіть в гості не кликала, ми з чоловіком посиділи собі удвох.
Розумію, що це неправильно, але вдіяти з собою нічого не можу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.