Біля мене живе старенька бабуся, вона моя сусідка вже багато років, вона колись ще з мамою моєю дружила.
Бабусю Одарку я знаю ще з дитинства, колись на їїподвір’ї було весело й гамірно, а зараз вона живе одна.
Сина бабусі не стало пару років тому, а донька її живе за кордоном. Раніше Ірина приїжджала частенько, щось привозила мамі, залишала якісь гроші. Зараз вона не приїжджає, вже й давно не знаємо як вона там, адже Ірина не дає про себе знати.
Донька бабусі Одарки вже й гроші не пересилає і нічим не допомагає вже багато років, ми всі в селі вже вважаємо цю стареньку жінку самотньою.
Сусідці Одарці допомагають сусіди, знайомі люди в селі, я теж частенько заходжу до неї: приношу продукти, завжди даю їй свіже молочко, часто допомагаю на городі, хоча вона вже не садить всю свою ділянку, але навіть невеличку ділянку городини їй обробити важко.
Цієї весни бабуся Одарка занедужала, все на городі я саджала сама, вона мене попросила, а відмовити я не могла, бо було шкода стареньку. Навесні теж їй допомагала све прополювати.
А минулого тижня моя дитина пішла на город до бабусі Орисі, мої діти частенько ходять туди, граються на подвір’ї старенької, розмовляють з нею, інколи я прошу щось їй віднести.
Я тоді в хаті прибирала, мила підлогу, прала білизну. Я бачила, що діти пішли до сусдки, але вони там часто гралися, тому не придала великого значення цьому.
Одним словом, дитина є дитина, моя донька, якій 7 років, пішла і почала рвати і їсти бабусину полуницю, вона якраз поспіла у неї, була гарна та червоненька. От Маринка і наїлася її.
Бабуся вийшла з хати, почала сварити Маринку, а донька прибігла додому вся в сльозах, вона сказала, що до бабусі більше не піде. А сусідка Одарка вже за пів дня усім встигла розповісти, що моя дитина всю її полуницю з’їла, а вона так хотіла зробити варення, тиждень її не вибирала.
Я розумію, що вона вже стара людина, їй 71 рік, але хіба так можна чинити? У нас цього року полуниця не вродила, померзла ще навесні, вона у мене була ранього сорту. Я в неділю пішла на базар, купила трохи ягід і віднесла бабусі Одарці, щоб вона не жалілася людям.
Я їй нічого не говорила, але більше я до неї ходити не буду і діти мої на подвір’ї гуляти в неї не будуть.
А вчора вона мене покликала до себе і попросила молока. Я відмовила, пояснила їй, що я їй чужа людина, дітей моїх вона не любить, то нехай шукає свою доньку і в неї щось просить.
Я відмовила, а коли прийшла додому, то шкода стало стареньку все одно, адже серце – не камінь. Думала що занесу їй сьогодні вечірнього молока, коли повернуся з роботи. А вже в обід люди стали мені розповідати, що сусідка говорить про мене нехороші речі, ніби я її доглядати ходила за хату, а коли вона мені відмовила, то я перестала до неїходити.
Я досі не можу зрозуміти, для чого вона так сказала. Це ж неправда, а вона стара людина і таке говорить про мене. Ну як так можна? Як після цього робити людям добро?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
