Так вийшло, що в кінці лютого ми з сином поїхали в Польщу.
Скажу правду, я ніколи не була за кордоном і думки навіть такої не було, що буду тут жити.
Але мама настояла на цьому і чоловік мені постійно про це говорив. Мені й самій тривожно було від усіх подій, що відбуваються, тому я зважилася на переїзд.
Мотивацією було те, що через два-три тижні я повернуся додому, все владнається і все добре буде. Але, на жаль, все затягнулося дуже.
Зараз я не можу вже за кордоном, втомилася, виснажилася, не знаю, як бути далі.
Справа в тому, що поки я 10 місяців була в Польщі, чоловік якось змінився, наче охолов. Він зовсім не допомагає нам з дитиною, каже немає грошей, бо в країні такі події відбуваються, роботи немає, тому й грошей у нього теж.
Чоловік переконаний, що мені за кордоном дуже просто знайти роботу, бо українцям усі зараз допомагають. Так, звісно, трохи якась допомога є, але зовсім не така, як він там собі уявляє.
Спершу я таки знайшла собі роботу, живемо ми в хостелі, де дуже багато людей. Сина вдалося влаштувати в школу, а я пішла на роботу.
Та робота була тимчасовою, зараз знову без роботи сиджу, важко знайти щось на сьогоднішній день.
Я втомилася дуже, закордон не для мене, важко мені тут. Люди навколо змінюються часто, усі геть чужі, мені навіть немає з ким поговорити.
Я дуже хочу повертатися додому. Я сама з Рівного. Мама просить, щоб я залишилася, бо світла немає, часто холодно, важко з дитиною і не зрозуміло, якою буде зима.
А найгірше, що я дізналася від людей, що мій чоловік зустрічається з іншою.
Він, звісно, мені не зізнається, каже, щоб я не вірила пліткам, але та людина брехати не буде, це наш родич, він людина хороша.
Загалом, у мене дуже складна ситуація. Вдома мене ніхто не чекає, тут я більше не можу. Важко знайти якийсь вихід.
Був час, коли я намагалася забути про все, говорила собі, що я тут заради дитини і наче вдавалося на якийсь час наповнити свої думки позитивом. Але, коли згадую про чоловіка, що ніхто не цікавиться нами, ми з дитиною залишилися самі, то важко стає на душі.
Чоловік дзвонить рідко, моїх докорів не розуміє, каже, що в нього теж настрою немає і він не зобов’язаний вислуховувати мене.
Не знаю, що робити. Тут морально складно, важко адаптуватися, за стільки часу так і не змогла. Вдома теж роботу важко знайти, з чоловіком, напевно, будемо розлучатися, я йому не потрібна. Мама каже залишайся, вдома теж не чекає мене. Всі думають, що за кордоном життя легке.
Як мені правильно вчинити, щоб потім не шкодувати?
Фото ілюстративне.
