Я живу за кордоном. Не так давно я покинув свою рідну країну, про що мріяв ще зі шкільних часів, тому що там немає ні роботи, ні інших перспектив, які мені стали доступні за кордоном. Однак з часом, спілкуючись з цими людьми, я почав розуміти, що просто чужий тут зовсім. Незалежно від того наскільки довго я тут прожив, всі ставляться до мене як до приїжджого, ніхто серйозно мене зовсім не сприймає. Я відчуваю це на собі під час спілкування і навіть коли просто гуляю. Можливо, мені це просто, здається, адже в обличчя мені про це ніхто не говорить ніколи і зі мною всі спілкуються на рівних, але тим не менше я якось це відчуваю на собі.
Можливо таке відчуття у мене через те, що переїхав я сюди досить пізно, коли мені було 27 років. Все-таки діти, які їдуть в ранньому віці, набагато краще приживаються і відчувають себе в новій країні комфортніше, наче в себе вдома. Невже мені доведеться прожити тут стільки ж, щоб почати вважати цю країну своїм будинком?
Повернутися в Україну я так само не можу, тому що тут у мене навчання і всі гроші, які були у мене, вже вкладені. Я не можу знову виїхати і фактично повернутися в нікуди, тому що там у мене нічого не залишилося. Друзів ніколи не було, а родичі покинули мене ще в юності, якось відвернулися від мене. Можливо, саме це і стало причиною того, що я відчуваю себе чужим. Адже у мене ніколи не було відчуття, що я на своєму місці і мають таке місце, яке б міг назвати своїм рідним будинком.
Не буду приховувати, звичайно, й те, що в моєму переїзді повно плюсів. Починаючи від тих грошей, які я став заробляти і тієї якості життя, яку я отримав, на жаль на моїй Батьківщині у мене не було. Воно в рази вище того, що у мене було за все моє життя. І коли я дивлюся на те, чого я досяг тут, розуміючи, що це не приносить мені задоволення, починаю багато розуміти. Чи дійсно гроші не головне в житті людини? Важко сказати так, коли у тебе їх немає, і також важко сказати ні, коли вони є. І в підсумку виходить, що моє життя покращилася в рази, але щасливішим я від того зовсім не став.
Сумно і те, що мені, по суті, це навіть обговорити ні з ким, тому що близько я тут ні з ким не спілкуюся. Іноземці, безумовно, привітні люди тут, але все це награно і лише є поверховою ввічливістю. Насправді ніхто не пускає незнайомих людей, особливо іноземців, в свою душу. І їх можна зрозуміти, я ні в якому разі їх не звинувачую. Все-таки я гість у їхній країні, а не повноцінний громадянин.
Так чи інакше, але сподіваюся, що незабаром я зможу розібратися в собі. Я чув, що такий ефект відчувають багато емігрантів, коли відчувають себе чужими. І якщо це є у багатьох і абсолютно нормально, то значить з цього є вихід. Дуже хочу почути якусь пораду, яка б полегшила мені життя зараз.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
Популярні статті
- Зараз моїй мамі 59 років, а татові – 63. Вони ще гарно живуть, працюють, все можуть робити. Але мама щодня мені говорить, що я маю доглядати її на старості років, вони з татом покладаються лише на мене. Хоча в них є ще син, але вони не люблять невістку
- Я повернулася в Україну, продала будинок своєї бабусі, і всі гроші віддала свекрусі. Вона не могла повірити, що після всього, що відбулося між нами, я її пробачила, та ще й допомагаю
- Мені останнім часом син скаржиться постійно на свою дружину, просить, щоб я з нею поговорила, адже вона хоче, щоб він більше заробляв, лише гроші в неї на думці. Я дуже в добрих стосунках зі своїми сватами і невістка завжди слухає мене. Та я з Оксаною не буду говорити, бо знаю добре, що всі родина заздрить мені
- Моя подруга Валентина нещодавно з Італії повернулася, 7 років на заробітках там була. Приїжджала дуже рідко додому, бо сеньйора лежача, зате старанно гроші висилала дітям та чоловікові. Приїхала додому не з порожніми руками, везла гостинців італійських багато та 5 тисяч євро. Подвір’я своє ледве впізнала, але не впізнала чоловіка
- В минулу суботу син приїхав і сказав, що йому треба 6 тисяч гривень на нову куртку. У мене були ці гроші, але я собі хотіла взуття на весну купити. Але переконала себе, що синові треба більше, тому я вирішила дати йому ці гроші, за це попросила прибрати біля хати і скопати грядку. Син сказав, що добре, але навіть не рушив з місця. В результаті я я йому сказала, що якщо він не збирається допомагати, то може не приїжджати