Я живу за кордоном. Не так давно я покинув свою рідну країну, про що мріяв ще зі шкільних часів, тому що там немає ні роботи, ні інших перспектив, які мені стали доступні за кордоном. Однак з часом, спілкуючись з цими людьми, я почав розуміти, що просто чужий тут зовсім. Незалежно від того наскільки довго я тут прожив, всі ставляться до мене як до приїжджого, ніхто серйозно мене зовсім не сприймає. Я відчуваю це на собі під час спілкування і навіть коли просто гуляю. Можливо, мені це просто, здається, адже в обличчя мені про це ніхто не говорить ніколи і зі мною всі спілкуються на рівних, але тим не менше я якось це відчуваю на собі.
Можливо таке відчуття у мене через те, що переїхав я сюди досить пізно, коли мені було 27 років. Все-таки діти, які їдуть в ранньому віці, набагато краще приживаються і відчувають себе в новій країні комфортніше, наче в себе вдома. Невже мені доведеться прожити тут стільки ж, щоб почати вважати цю країну своїм будинком?
Повернутися в Україну я так само не можу, тому що тут у мене навчання і всі гроші, які були у мене, вже вкладені. Я не можу знову виїхати і фактично повернутися в нікуди, тому що там у мене нічого не залишилося. Друзів ніколи не було, а родичі покинули мене ще в юності, якось відвернулися від мене. Можливо, саме це і стало причиною того, що я відчуваю себе чужим. Адже у мене ніколи не було відчуття, що я на своєму місці і мають таке місце, яке б міг назвати своїм рідним будинком.
Не буду приховувати, звичайно, й те, що в моєму переїзді повно плюсів. Починаючи від тих грошей, які я став заробляти і тієї якості життя, яку я отримав, на жаль на моїй Батьківщині у мене не було. Воно в рази вище того, що у мене було за все моє життя. І коли я дивлюся на те, чого я досяг тут, розуміючи, що це не приносить мені задоволення, починаю багато розуміти. Чи дійсно гроші не головне в житті людини? Важко сказати так, коли у тебе їх немає, і також важко сказати ні, коли вони є. І в підсумку виходить, що моє життя покращилася в рази, але щасливішим я від того зовсім не став.
Сумно і те, що мені, по суті, це навіть обговорити ні з ким, тому що близько я тут ні з ким не спілкуюся. Іноземці, безумовно, привітні люди тут, але все це награно і лише є поверховою ввічливістю. Насправді ніхто не пускає незнайомих людей, особливо іноземців, в свою душу. І їх можна зрозуміти, я ні в якому разі їх не звинувачую. Все-таки я гість у їхній країні, а не повноцінний громадянин.
Так чи інакше, але сподіваюся, що незабаром я зможу розібратися в собі. Я чув, що такий ефект відчувають багато емігрантів, коли відчувають себе чужими. І якщо це є у багатьох і абсолютно нормально, то значить з цього є вихід. Дуже хочу почути якусь пораду, яка б полегшила мені життя зараз.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
