До армії я зустрічався з однією дівчиною, звали її Наталя. Ми познайомилися ще в дев’ятому класі. Це було моє перше кохання. Але поки я служив, моя Наталя мене не дочекалась і вийшла заміж за мого друга. Після того як я повернувся додому, я не захотів більше бачити ні її, ні такого друга. А так як містечко в нас не велике, не зустрічати їх обох було не можливою. Тоді я вирішив поїхати, куди саме ще не знав. І тут мій товариш запропонував мені поїхати за кордон, в Норвегію, на рибальське судно. Я подумав чому б і ні. Світ побачу, та й грошей зароблю.
Сказано – зроблено. Приїхавши в іншу країну я влаштувався на роботу. Звісно, що для мене було все нове, хоча я й служив у морфлоті. Завдяки цьому я швидше впорався з освоєнням нової спеціальності. Товариш не зміг і тому вже через місяць повернувся на батьківщину. Ось там я і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Звали її Марина. Симпатична і весела дівчина швидко запала мені в душу. Вона теж була з України і працювала, як і багато жінок на сортуванні.
Через три місяці ми одружилися. Нам дали двотижневу відпустку і ми поїхали додому, знайомитися з батьками. Ось так почалося моє сімейне життя. Після відпустки ми обоє повернулися до Норвегії. Але вже через пів року, Марина повідомила, що чекає дитину. Працювати їй вже було небажано і тому вона повернулась на батьківщину до своїх батьків, а я залишився працювати.
В призначений термін у нас з’явився син Олег. Я взяв відпустку і поїхав на цілий місяць додому. Ми вирішили придбати окреме житло в місті де жила Марина. Так їй буде якась допомога від матері. Ми купили двокімнатну квартиру і перебралися у власне житло. На той час грошей у нас вистачало.
Відпустка закінчилася і я повернувся на роботу. Велику частину часу я був в морях. Вдома з’являвся раз на пів року. Але завжди з подарунками для дружини і дитини. Марина з Олегом радісно зустрічали мене і ми чудово й весело проводили мою відпустку.
Минуло десять років. Життя тривало і дружина ставала все красивішою, син ріс, а мене не було поруч. Життя таке і з цим нічого не поробиш. Не дивлячись на тривалу відсутність, я не сумнівався у вірності дружини, та й вона не давала мені приводу. Принаймні мені так здавалося. Але через деякий час я відчув якийсь холодок в наших відносинах. Я відчував, що Марина віддаляється від мене. І, нарешті, настав момент, коли я зрозумів, у моєї дружини є інший.
В нас працювала молода жінка на ім’я Ольга, також з України. Вона була трохи старшою за мене, але виглядала на багато молодше своїх років. Усі заглядалися на неї. Але Ольга не йшла на жодні компроміси і тримала всіх на відстані. Мені вона подобалася, але не більше того. Я одружений чоловік, хоча й розумів, що моя дружина зустрічається з іншим. Однак, через якийсь час, я став ловити на собі зацікавлений погляд Ольги. Дивно, бо відразу був байдужим. Спілкувався з нею завжди рівно, як і з іншими. Але не приховую, мені було приємно ловити на собі зацікавлений погляд чарівної жінки.
Якось так сталося, що на вихідні, я поїхав в місто. Гуляючи по місту я зайшов до кав’ярні і випадково, як я тоді подумав, зустрів Ольгу. Вона побачивши мене зраділа і ми сіли за один столик. Ми їли тістечка і розмовляли. Як потім, Ольга підняла на мене очі і сказала:
– Дмитро, у мене до тебе прохання. Ти тільки послухайте мене до кінця. Мені вже тридцять п’ять років. Заміжня я не була. Ні, звичайно, женихи були, але якось не зрослося. Я зовсім одна, ні батьків, ні інших родичів, виховувалась в дитячому будинку.
Я мовчки слухав не розуміючи до чого вона хилить.
– Я хочу стати мамою, мати дитину. Допоможи мені.
Я сидів не знаючи, що їй сказати.
– Це буде тільки моя дитина. До тебе у мене не буде ніяких умов. Грошей в мене достатньо, я вже давно купила квартиру в Києві, тому скоро я звільнюся і ти про мене більше ніколи не почуєш. А ти хороша людина, ти мені подобаєшся.
Потім вона встала і пішла. Зустрілися ми вже у вечері, в готелі. Все відбулося, як вона і планувала.
Ми повернулися до роботи, де Ольга намагалася робити вигляд, що зовсім нічого не було. Я теж ходив сам не свій – я пам’ятав про свою дружину, я не знав як себе вести з Ольгою.
Перед відпусткою, Ольга звільнилася і поїхала, так і не попрощавшись зі мною. Я ж поїхав додому до дружини й сина.
Рідне місто зустріло мене холодним вітром, на дворі була осінь. Під’їжджаючи до будинку, я раптом щось відчув. Мені хотілося додому і одночасно не хотілося. Я відкрив двері квартири. Десь в глибині працював телевізор. Пахло свіжоприготовленою вечерею. Я поставив сумку і пройшов на кухню. Мені на мить здалося, що мене тут чекають, як і раніше.
– Дмитре? – За моєю спиною пролунав здивований голос Марини.
Я обернувся. В кухню зайшла Марина, а позаду неї стояв якийсь чоловік. Марина опустила очі і сказала:
– Дмитре. Ми давно чужі один одному. Я покохала іншого, так буває.
– Як буває? Прожити більше десяти років з чоловіком, а потім залишити його як непотрібну річ? Ти що не знала хто я і чим займаюся? Десять років тебе все влаштовувало, а зараз ти вирішила все поміняти в своєму житті?
– Я хочу спокійного нормального життя, як у всіх моїх подруг, – продовжувала Марина, намагаючись не дивитися мені в очі. – Хоча тобі цього не зрозуміти, у тебе ж немає ні друзів, ні знайомих. І дружини у тебе немає і сина також для тебе немає. Він виріс не бачачи рідного батька, а у мене немає чоловіка. Для тебе важлива тільки твоя робота.
– Заспокойся, я не збираюся сперечатися. Нічого вже не повернути. Так, я ні на що і не сподівався. Квартиру і дачу перепишемо на сина. А де Олег?
– Він у моїх батьків, якщо хочеш, можеш піти до них.
Я мовчки вийшов з квартири і пішов відвідати сина. Так, моя робота не сприяє сімейному щастю. Марина і так чекала довго. Для таких сімейних відносин як у нас це був своєрідний рекорд. Що тут заперечиш? Вона була права. Струнка, симпатична молода жінка. У неї були шанси почати нове життя.
Я пішов до тещі побачити сина. Олег дуже зрадів побачивши мене. Він вже все добре розумів. Ми з ним поговорили як дорослі чоловіки і він не став задавати зайвих питань. Теща запропонувала повечеряти, але апетиту в мене не було зовсім. Посидівши годину, я взяв таксі і поїхав на вокзал. Взяв квиток на потяг і поїхав до своїх батьків.
Десять років. Багато це чи мало? Напевно не багато, якщо тобі ще тільки тридцять і все ще попереду. Я зрозумів, що якось спокійно відреагував на розлучення, мабуть тому, що розумів, що це колись станеться. В кінці – кінців Марина права – ми не пара.
Батьки мене зустріли з розумінням. До речі зустрів своє перше кохання – Наталю. Життя в неї теж не склалося, чоловік залишив її з двома дітьми. Вона навіть намагалася вибачитись, що не дочекалась мене, що тепер шкодує, але я її майже не чув. Відпустка моя пролетіла і настав час повертатися на роботу.
Так пролетіло ще десять років. Мій вік підбирався до позначки сорок. За цей час я заробив чимало грошей, звісно, що сину допомагав, зараз він навчається в інституті. І я вирішив трохи зробити перерву. Повернувся в Україну, перебрався ближче до столиці. Придбав будинок у передмісті.
За звичкою я встав рано і вирішив поїхати до Києва погуляти по місту. Вже ближче до вечора, я прогулювався Майданом. На вулиці було літо. Яскраво грали фонтани. Я вирішив присісти на лавку. Думаючи про щось своє, я навіть не помітив як до мене підбігла дівчинка років десяти і почала мене розглядати. Я на мить зупинився, не розуміючи в чому справа. Але вона заговорили.
– Це Ви мій тато?
Я взагалі навіть слова не міг сказати їй у відповідь.
– Можливо я помиляюсь, але на тому фото, що у мами в кімнаті саме Ви. Ну, мені так здається.
Я мовчав і здивовано дивився на дівчинку. В мене наче мову забрало. Не аби з яким зусиллям я ледь мовив:
– А де твоя мама?
Дівчинка пальчиком вказала в бік фонтану. Там стояла симпатична жінка, в якій я впізнав ту саму Ольгу. В мене все похололо. Як таке можливо. Думки крутилися вихром в моїй голові. Я не знав, що мені робити, як себе повести, що сказати і взагалі я не міг навіть піднятися з лавки, просто сидів з розкритим ротом дивлячись то на дівчинку, то на Ольгу.
Ольга обернулася і наші очі зустрілись. Вона відразу мене впізнала. Ми кілька хвилин дивилися один на одного і просто мовчали. Я бачив як її очі наповнюються слізьми.
Минуло три роки. Ми з Ольгою і моєю донькою Оксаною живемо в будинку під Києвом. До Норвегії я більше не повернувся. Роботи й тут достатньо. Я зрозумів, що нарешті знайшов своє щастя і навіть не уявляю, як би склалася наша доля, якби маленька дівчинка Оксана не підійшла тоді до мене.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – lb.ua.
