fbpx
Життєві історії
Я вирішила, що запрошу всіх до себе на Різдво і повідомлю новину. Але діти сказали, що не приїдуть. Я засмутилася, чому вони вважають, що я не маю права на щастя

Мені 52 роки, у мене є дві доньки. Тетяні 28 років і Марії 26. Обидві дочки одружені, мають власні сім’ї, живуть окремо. Все що треба, я вважаю, я дала своїм дітям, і у Тетяни, і у Марії є вищі освіти, обоє працюють за спеціальностями.

Я сама вже 13 років живу і працюю в Польщі. Поїхала туди, щоб щось для дітей заробити, бо ж донечки підростали, а у нас крім старої хати нічого не було. Я не раз казала чоловікові, що треба щось робити, а у нього на це одна відповідь – тобі треба, ти і роби.

Тоді мене мама підтримала, сказала, що за дітьми пригляне, а чоловікові, здається, було байдуже. Мирослав старший за мене на 10 років, він чоловік непоганий, але рухатися до кращого ніколи не хотів. Коли я сказала, що їду сама на заробітки, він не зупиняв, і не говорив, що їде разом зі мною.

Я поїхала, а Мирослав з дітьми і моєю мамою залишилися. За гроші, які я висилала, спочатку ми підремонтували наш будинок. Потім старша донька виходила заміж, я дала їй гроші на однокімнатну квартиру, а вони з чоловіком додали і купили двокімнатну.

Через кілька років виходила заміж Марія, їй теж я купила однокімнатну квартиру, вони в ній зараз і живуть, бо своїх грошей ще не підкопили. Рік тому майже одночасно доньки подарували мені внуків, я приїжджала на хрестини до обох, купувала все необхідне.

Одним словом, до недавнього часу я жила заради дітей. А тепер вирішила трохи пожити для себе і моя родина мене не підтримала. З Мирославом ми розлучилися ще 6 років тому. Я зрозуміла давно, що навіть якщо я і повернуся додому, то до чоловіка вже не повернуся, за цей час ми стали чужими один одному.

А майже рік тому в Польщі я зустріла чоловіка, він теж з України, розлучений, мій ровесник. Ми почали жити разом, але своїм домашнім я нічого про це не говорила.

В грудні я з Олегом приїхала додому, бо ми вирішили офіційно оформити наші стосунки. Моїм дітям це не сподобалося, ні Тетяна, ні Марія мене не підтримали. Я хотіла прийти до них в гості, на внуків подивитися, так вони сказали, що їх вдома не буде.

Тоді я вирішила, що запрошу всіх до себе на Різдво і повідомлю новину. Але діти сказали, що не приїдуть. Мені дуже прикро, чому вони вважають, що я не маю права на щастя?

Єдиний, хто мене підтримав, це моя мама. Вона життя прожила і каже, щоб я не зважала на думку дочок, а будувала своє щастя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page