– Я була єдиною дитиною у мами з татом. Жили ми дуже спокійно, розміреним життям – вечері поїли, подивилися телевізор і спати лягли, – розповідає Катерина. – Гості були тільки по великих святах, та й то – сестра тата з чоловіком і їхній син. Я щиро вважала, що так відбувається у всіх сім’ях.
Коли з майбутнім чоловіком ми почали зустрічатися, я прийшла до них додому і була просто вражена, наскільки у них все по-іншому – їхній дім завжди був повний гостей. Тоді мені це так сподобалося!
Чоловік у Катерини родом з великої багатодітній сім’ї, у його ще четверо сестер і братів. Сім’я велика і досі дуже дружна, і Катя, слухаючи розповіді чоловіка про дитинство, часто думає, що свекруха молодець, їй треба пам’ятник поставити – це цілком її заслуга.
Двері в їхньому будинку просто не закривалися: діти запросто приводили друзів, свекруха вітала всіх. Гостей, які навіть забігли ненадовго, в обов’язковому порядку садила за стіл, годувала, поїла чаєм з варенням.
– Причому, вона ж і працювала, і шила , і в’язала, і картоплю садила. А машинку пральну їй вже діти подарували, коли виросли. До цього вона все руками прала. Навіть не уявляю, як їй вдавалося все встигати.
Що й казати, свекруха у Катерини і справді дуже енергійна жінка. Дні в їхній родині завжди були розписані похвилинно, вдома практично не сиділи, весь час кудись збиралися, бігли, їхали, когось зустрічали, готували щось смачненьке для гостей. Дача, пікніки, гості, дні народження сестер, братів, численних племінників, батьків, свята – одним словом, нудьгувати було ніколи.
І перші роки шлюбу Катерині все дуже подобалося. Їх весь час кудись кликали то родичі, то друзі. Катерина сама не зрозуміла, коли цей спосіб життя почав її напружувати.
Коли Катя зрозуміла, що чекає дитину, їй хотілося спати цілодобово. Однак дзвонив чоловік казав, що зустрів товариша і веде його до них в гості. Катя сповзала з ліжка і починала готувати, хоча, в принципі, цього ніхто і не вимагав: чоловік, треба віддати йому належне, завжди без проблем справлявся на кухні сам. Але гість же. Не будеш лежати в ліжку, коли до тебе прийшла чужа людина.
Потім народилася дитина, а ситуація не змінилася. Катерина намагалася донести, що немовля, мовляв. в квартирі, чужих б краще не водити. Але чоловік абсолютно не міг зрозуміти, в чому проблема – ну дитина, і що? У всіх є діти! У старшої сестри троє, і вона всюди з ними ходить, їздить з першого дня, і гостей додому запрошує, і бенкети влаштовує. В іншої двійнята, і теж не відстає. А тут всього одна дитина. Невже так важко з дитиною картоплі начистити і зварити людям? Делікатесів же ніхто не просить.
Спочатку Катя думала, що з роками звикне бути гостинною господинею, набереться досвіду, обзаведеться якимись кулінарними хитрощами і сімейними рецептами, і буде простіше.
Однак з роками весь цей балаган її все більше дратує. У свій вихідний день хочеться тиші і спокою, а не чергових гостей, яких чоловік випадково зустрів на вулиці. А родинні сімейні посиденьки – це окрема тема: сестри, брати, племінники, їхні чоловіки, дружини і діти… Скрізь кличуть і ображаються – спробуй не прийти. А потім настає день народження Катерини, або їхнього сина, або чоловіка – і всі без всяких запрошень і питань йдуть до них:
– Ви не турбуйтеся, нічого не треба! Ну картоплі там посмажте, торт, кілька салатів – і все, чуєте! Ми просто хочемо привітати, і все!
Катерина злиться, чоловік щиро не розуміє – ну що не так? Звичайне сімейне життя, діти, родичі, племінники, друзі сім’ї, як інакше?
Чим далі, тим більше Катерині хочеться тиші і спокою. Але, швидше за все, не судилося. З одного боку, і чоловік у Каті золотий, рукатий, активний, завжди допомагає, єдиний, напевно, батько в їх багатоповерхівці, який грає з сином вечорами в футбол і вчить кататися його на роликах. З такими розлучаються, навпаки, їх носять на руках і хваляться ними подругам… Але сил на таке сімейне життя чомусь все менше…
Це лінь, і потрібно її побороти? Чи це такий відлюдний характер? І як жити далі?
Фото ілюстративне – mestovstrechi-klud.
