Я вийшла заміж в сімнадцять з половиною років, практично відразу після школи. Зустрічалися 1,5 року до весілля, в червні випускний, а в серпні – біла сукня, біла фата. В принципі нічого дивного, у нас в селі більшість дівчат виходили заміж до 20 років.
Ми почали жити в маленькому приватному будиночку батьків чоловіка. Готувати я особливо не вміла. Мама вчила, звичайно, як варити борщ, суп, картоплю, і я навіть намагалася ліпити вареники, але не завжди у мене все виходило, як треба. І ось, з таким «багатим» багажем знань про кулінарію, і взагалі життя в цілому, я вступила в сімейне життя.
З перших днів свекруха дала зрозуміти, що вона в домі господиня, а я і не втручалася. Готувала вона в основному, іноді могла я приготувати що-небудь просте. Вона мені відразу сказала, нічого страшного, що ти готувати не вмієш, аби борщ варити вміла, а решта навчишся.
Через рік у мене народилася дитина. Я була повністю поглинута турботою про малюка. Тоді підгузок ще не було, то ж цілими днями я прала і прасувала пелюшки, варила дитині каші і пюрешки.
Готувала свекруха. Трохи пізніше, коли дочка підросла, я почала потихеньку входити в світ каструль і сковорідок. Вирішила я якось на вечерю посмажити м’ясо, нарізала на шматочки, і на сковороду з маслом, тільки й того. Минуло півгодини, чую, пахне смаженим, прибігаю, на сковороді лежать чорні шматочки, наїлися м’ясця. А в той час, м’ясо було не купити, розбирали швидко. Треба було бачити обличчя свекрухи, дивлячись на жалюгідне видовище в сковорідці.
Я під землю була готова провалитися, залишила сім’ю без вечері. Іншим разом вирішила спекти бісквітний торт, поставила тісто в духовку, але, щось пішло не так, і бісквітний корж перетворився в чорний млинець. Я засмутилася і чоловік теж, адже він чекав від мене трохи більшого.
Ще одну спробу я зробила, коли вирішила наліпити пельменів, які так любить мій чоловік. Я перемолола м’ясо, замісила тісто і наліпила пельменів. Поскладала їх на дошку, яку забула притрусити мукою.
Я з гордістю дивилася на тацю з пельменями, і чекала свекруху і чоловіка з роботи. Першою додому прийшла свекруха, побачивши це видовище, зраділа і здивувалася. Я поклала окріп, щоб заварити пельмені. Перша неприємність мене чекала тоді, коли я спробувала віддерти пельмені від підноса, на якому вони були складені. Тісто потекло і зробити це було дуже важко.
Я вкинула пельмені в окріп і вони очікувано розварилися – тісто і м’ясо у воді плавали окремо. Я мало не плакала, ненадовго відчути себе генієм куховарства і так низько впасти в очах свекрухи.
Я думала, що зараз дуже сильно отримаю від неї, але свекруха мене здивувала – сказала, що ми зараз разом швиденько наліпимо пельменів. Коли чоловік повернувся з роботи, на нього вже чекала тарілка з його улюбленою стравою.
Так свекруха полегенько почала мене вчити готувати. Ніхто мене ніколи не дорікав за зіпсовані продукти, не злився, могли тільки пожартувати над моїми чудо-здібностями. За це, я вважаю, треба дати медаль свекрусі, за її терпіння і витримку. Прожила я з батьками чоловіка більше 10 років. А потім ми з чоловіком купили окреме житло і переселилися.
Пройшли роки, природно, я навчилася і готувати, і пекти. 15 років ми живемо окремо від батьків, і завжди, коли я готую щось цікаве, пригощаю свекруху і своїх батьків, і вони захоплюються моїми кулінарними здібностями. А ще, у нас в сім’ї склалася традиція – щонеділі я ліплю чоловікові його улюблені пельмені.
Тепер пельмені виходять тепер у мене чудові, думаю, я просто знайшла рецепт «свого» тіста, і навчилася їх робити. Скільки років пройшло, а я не перестаю дякувати своїй свекрусі. Все, що я вмію готувати – все завдяки їй.
Фото ілюстративне.
