fbpx
Життєві історії
Я, випадково, почула, що свекруха хоче свою другу квартиру віддати доньці і все розповіла чоловікові. Олег мій сказав, що це їхнє майно, тому він втручатися не буде. А я вирішила, що не маю права мовчати і сама пішла до свекрухи. Зайшла, а там якраз зовиця сидить

Ми з чоловіком Олегом разом живемо у шлюбі вже майже 5 років. Відносини у нас склалися в сім’ї хороші, щиро кажучи, а це не завжди так складається між чоловіком і дружиною, і всі фінансові питання, які у нас виникають, ми звикли вирішувати спільно.

Я ніколи не дозволяла собі занадто багато, і жити за рахунок чоловіка – це не про мене, навіть, якщо у мене не було роботи, я завжди старалася знайти якийсь підробіток собі, щоб Олегові було легше.

Іноді навіть, коли в Олега були тимчасові фінансові труднощі і нам не вистачало на життя, я часто брала додаткові зміни, і працювала без вихідних, щоб в нашій родині було все добре.

Нас обох з Олегом, щиро кажучи, дуже засмучує той факт, що у нас немає свого житла, а часи зараз непрості і заробити на свою квартиру дуже непросто, адже ціни ростуть, а зарплати лише зменшуються.

І поки власне житло у нас не з’явиться, ми навіть дітей поки не народжуємо. На орендованій квартирі ми не можемо відчути себе «як вдома» – немає впевненості в завтрашньому дні, і відсутня будь-яке бажання покращувати чужі квадратні метри, ми не можемо зробити навіть невеличкий ремонт у ній, адже з неї нас можуть попросити піти в будь-який момент, ми тут не господарі зовсім.

Чоловік мій – все життя жив у нашому місті, і у його батьків є дві квартири. Коли свекри здавали «зайву» свою квартиру в оренду, щоб мати додатковий дохід до пенсії, то я навіть і думати не могла про те, щоб зазіхнути на неї і попроситися в неї жити, адже я розумію, що квартира купувалася за їх важко зароблені гроші, і що ми з чоловіком в її купівлю нічого не вкладали зовсім.

Однак потім, зовсім несподівано для себе та випадково, я дізналася, що свекри збираються цю квартиру переписати на свою дочку, і тут вже не змогла залишитися осторонь цієї ситуації: з чого це раптом така несправедливість?

У батьків мого чоловіка є двоє дітей, і вони обоє – однакові спадкоємці, так з якої радості їхня улюблена донька буде жити на всьому готовому, в той момент, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по орендованих маленьких чужих кутках або виплачувати все життя кредит?

Олег мій цю новину «проковтнув» мовчки, чим дуже здивував мене, він навіть і не став вести якісь розмови чи суперечки зі своїми батьками, а я мовчки пробачити це йому не змогла.

Мені якось прикро за все це. Всі свої думки з цього приводу я висловила своїй свекрусі, і її улюбленій донечці. Вони у відповідь стали мені говорити, що я корислива людина і думаю лише про гроші і про себе, і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова.

Я чекала, що Олег хоч трохи підтримає мене і стане на мою сторону, але чоловік, на превеликий жаль, ображається на мене за те, що я влаштувала суперечку з його ріднею, що влізла туди, куди мені взагалі немає ніякого діла, докоряє, що я псую відносини з його сім’єю.

Олег сказав: «Раз мої батьки самі заробили на свою нерухомість, то і розпоряджатися нею можуть, як захочуть, адже це повністю їх власність і ми не маємо права вказувати їм, що вони мають робити з нею».

Чоловік просить мене більше не піднімати цю тему, і навіть натякає на те, що непогано було б, якби я вибачилася перед його мамою та сестрою за те, що наговорила.

Я така здивована від того, що відбувається, і не розумію, як Олегові вдається зберігати спокій при тій ситуації, яка склалася в його родині. Невже йому не прикро за те, що батьки готові все віддати доньці, в той час, коли до нього їм зовсім байдуже?

Але ж головне – коли щось потрібно його батькам, то вони просять про послугу саме його, свого сина, а не свою улюблену доньку, і він мчить до них швидко, в першу ж хвилину, навіть якщо у нього єдиний вихідний на цьому тижні. Олег жодного разу ні в чому не відмовив своїм батькам.

Загалом, я не знаю, як буду надалі спілкуватися зі свекрами та зовицею, а також чи варто це взагалі робити. А зараз ще й трохи на чоловіка свого образилася за те, що він такий, і не може відстояти своє право на частину тієї квартири, в усьому готовий догоджати батькам, тоді як свою позицію не може відстояти. Через його принциповість нам доведеться багато років важко працювати, і виплачувати іпотеку до кінця свого життя. А сестрі його буде все готове.

Хоча я впевнена, що батьки сподіваються на нього на старість, на доньку у них надії немає, вона у них завжди бідна і нещаслива, вони завжди дуже шкодують її.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page