fbpx
Життєві історії
Я випадково почула розмову зятя з донькою і зрозуміла, що я є зайвою в їхній квартирі. Перед святами я зібрала свої речі, сказала дітям, що хочу відвідати родичів в селі і поїхала. Сказала, що через тиждень я повернуся, хоча повертатися я не збиралася. Тепер я живу в своєму старому будинку і не розумію, чим я таке заслужила

Моя дочка Марина вийшла заміж трохи пізно – в 27 років. Вона це розуміла і тому відразу ж постаралася народити дітей. У неї це вийшло, і незабаром я стала бабусею двох чарівних онучок-близнят. Я була дуже рада цьому.

Щоб дочці було легше, вона попросила мене переїхати до них у місто. Я погодилася. Квартира була не дуже велика, але поки діти були маленькі, все було нормально.

Від мене відразу було дуже багато користі: адже Марині було дуже важко виносити близнят, а потім було важко з ними двома. Ось я і допомагала тоді сильно.

А потім я почала помічати, що стала заважати. Зять часто був незадоволений мною, дочка постійно за щось на мене ображалася.

Внучки підросли, вони вже стали добре спати. Не те, що раніше. Адже вони раніше спали разом зі мною в одній кімнаті. Ночами до них тільки я вставала, а дочка і зять спокійно спали всю ніч.

Я ж так старалася полегшити їм життя, але ні Марина, ні Максим цього не оцінили. Тепер я відчуваю себе зайвою. Нещодавно я почула, як мій зять говорив моїй дочці про те, що нам всім тісно в квартирі. Що у нас вже черга в туалет збирається. А що буде, коли дівчатка підростуть?

Моя дочка відповіла, що не може ж вона рідну матір вигнати на вулицю. А зять відповів, що я ж жила раніше в будинку в селі і все було нормально. Він хотів, щоб я туди знову жити повернулася.

Я дуже образилася на зятя. Перед святами я зібрала свої речі, сказала дітям, що хочу відвідати родичів в селі і поїхала. Сказала, що через тиждень я повернуся, хоча повертатися я не збиралася.

За ті роки, які я не жила в своєму будинку, він дуже змінився, дме звідусіль. У будинку дуже холодно. Ремонту тут не було багато років, і я навіть не знаю, чи зможу найближчим часом я щось змінити, адже грошей у мене немає, одна пенсія, з якою далеко не розженешся.

Як я буду тепер в ньому жити, я навіть і не знаю. Мені так прикро, що колись я була потрібна, і для мене було місце в квартирі, а тепер стала не потрібна і змушена жити в напівзруйнованому будинку. Чим я таке заслужила?!

Днями дочка телефонувала, питала, коли я повернуся. Я сказала, що планую трохи пожити в селі, а вона аж зраділа. Сказала, що якщо щось треба, то вони готові мені все в село привезти.

Фото ілюстративне – mazyr.

You cannot copy content of this page