Я вийшла заміж пізно, у 36 років. До того я ще заміжньою не була, робила кар’єру, та й не щастило мені в особистому житті. У мого чоловіка вже був шлюб, в якому залишилося троє дітей.
Андрію 42 роки, з дружиною він розлучився до того, як ми з ним зустрілися, так що я не причетна ніяк до їхнього розриву.
Про колишню дружину Андрій говорити не любить, минуле життя згадувати не хоче. Чоловік залишив дружині і дітям їхній будинок, собі забрав лише автомобіль. Платить аліменти, а також дає гроші на всі витрати для дітей.
Ми одружилися рік тому, живемо у моїй квартирі. Обоє добре заробляємо, тому плануємо будувати будинок, адже я мрію про велику сім’ю. Хочу народити хоча б двох дітей, а ще краще – трьох.
Розумію, що ми не молоді, і треба поспішати. Та ми прожили рік, а дітей у нас немає. Я забила на сполох і пішла до лікаря. До Андрія претензій не було, адже у нього є діти. А ось я пройшла ретельну перевірку на багато тисяч гривень.
Лікарі сказали, що я повністю здорова, і поросили, щоб чоловік теж пройшов певні обстеження. І яким же було наше здивування, коли ми почули вердикт, що у мого чоловіка не може бути дітей.
Андрій спочатку не повірив, але потім генетично все підтвердилося. На жаль, Андрій не є батьком трьох своїх дітей.
Для нього це справжнє потрясіння, адже він прожив з дружиною 18 років, і троє дітей – це ж не одна дитина, про яку випадковість може йти мова.
Чоловік наскільки засмучений, що тепер каже, що нікому не можна вірити і навіть хоче розлучитися зі мною, бо знає про мою мрію стати мамою. Я його розумію і підтримую як можу, зізнаюся, ця правда і мене неабияк засмутила.
Хочеться знайти потрібні слова, щоб підтримати чоловіка, але не знаю, що сказати і як правильно повести себе в цій ситуації.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
